Инспра – описание препарата, инструкция по применению, отзывы

Эплеренон обладает относительной селективностью в отношении минералокортикоидных рецепторов у человека по сравнению с глюкокортикоидными, прогестероновыми и андрогенными рецепторами и препятствует их связыванию с альдостероном — ключевым гормоном ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС), который участвует в регуляции АД и патогенезе сердечно-сосудистых заболеваний.

Эплеренон вызывает стойкое увеличение уровней ренина в плазме крови и альдостерона в сыворотке крови. Впоследствии секреция ренина подавляется альдостероном по механизму обратной связи. При этом повышение активности ренина или уровня циркулирующего альдостерона не влияет на эффекты эплеренона.

У больных с хронической сердечной недостаточностью II–IV функционального класса по классификации NYHA добавление эплеренона к стандартной терапии приводило к прогнозируемому дозозависимому увеличению уровня альдостерона. В исследовании EPHESUS по изучению функции сердца и почек у пациентов также было установлено значительное увеличение уровня альдостерона в результате терапии эплереноном. Эти данные подтверждают блокаду минералокортикоидных рецепторов.

Эффекты эплеренона изучали в двойном слепом плацебо-контролируемом исследовании EPHESUS у 6632 больных с острым инфарктом миокарда (ИМ), дисфункцией левого желудочка (фракция выброса — <40 %) и клиническими признаками сердечной недостаточности. В течение 3–14 дней (в среднем — 7 дней) после острого ИМ больным назначали эплеренон или плацебо в дополнение к стандартной терапии. Лечение начинали с дозы 25 мг 1 раз в сутки и к концу 4-й нед увеличивали до 50 мг 1 раз в сутки, если концентрация калия в сыворотке крови оставалась менее 5,0 ммоль/л. Во время исследования пациенты получали стандартную терапию с применением ацетилсалициловой кислоты (92%), ингибиторов АПФ (90%), бета-адреноблокаторов (83%), нитратов (72%), петлевых диуретиков (66%) или ингибиторов ГМГ KoA-редуктазы (60%).

Первичной конечной точкой в исследовании EPHESUS была общая смертность, а комбинированной конечной точкой — смертность или госпитализации по поводу сердечно-сосудистых заболеваний. Общая смертность в группах эплеренона и плацебо составила соответственно 14,4 и 16,7 %, а комбинированную конечную точку смертности или госпитализации по поводу сердечно-сосудистых заболеваний отмечали соответственно у 26,7 и 30,0 % больных. Таким образом, по данным исследования EPHESUS, в результате терапии эплереноном риск общей смертности был снижен на 15% (относительный риск — 0,85; 95% ДИ, 0,75–0,96; р = 0,008) по сравнению с плацебо, главным образом за счет снижения смертности в результате сердечно-сосудистых заболеваний. Риск летального исхода или госпитализации по поводу сердечно-сосудистых заболеваний при применении эплеренона был снижен на 13% (относительный риск — 0,87; 95% ДИ, 0,79–0,95; р = 0,002). Снижение абсолютного риска для двух конечных точек — общей смертности и смертности/госпитализации по поводу сердечно-сосудистых заболеваний — составило 2,3 и 3,3% соответственно. Клиническая эффективность была продемонстрирована, главным образом при применении эплеренона у пациентов в возрасте до 75 лет. Эффективность терапии у пациентов в возрасте старше 75 лет не изучалась. Снижение или стабилизацию функционального класса по классификации NYHA в группе эплеренона отмечали значительно чаще, чем в группе плацебо. Частота гиперкалиемии в группах эплеренона и плацебо составила 3,4 и 2,0% (р<0,001), гипокалиемии — 0,5 и 1,5% (p<0,001) соответственно.

В исследованиях по изучению динамики ЭКГ у 147 здоровых добровольцев существенного влияния эплеренона на ЧСС, длительность интервалов QRS, PR или QT не выявлено.

В качестве дополнительного средства к стандартной терапии (в т.ч. с применением бета-адреноблокаторов), с целью снижения риска развития сердечно-сосудистых заболеваний и смертности у больных со стабильной дисфункцией левого желудочка (фракция выброса <40 %) и клиническими признаками сердечной недостаточности после недавно перенесенного ИМ.

таблетки, вкриті оболонкою 25 мг; блістер 10, пачка картонна 2;
таблетки, вкриті оболонкою 25 мг; блістер 10, пачка картонна 3;
таблетки, вкриті оболонкою 25 мг; блістер 10, пачка картонна 5;
таблетки, вкриті оболонкою 25 мг; блістер 10, пачка картонна 10;
таблетки, вкриті оболонкою 25 мг; блістер 10, пачка картонна 20;
таблетки, вкриті оболонкою 25 мг; блістер 14, пачка картонна 2;
таблетки, вкриті оболонкою 50 мг; блістер 10, пачка картонна 2;
таблетки, вкриті оболонкою 50 мг; блістер 10, пачка картонна 3;
таблетки, вкриті оболонкою 50 мг; блістер 10, пачка картонна 5;
таблетки, вкриті оболонкою 50 мг; блістер 10, пачка картонна 10;
таблетки, вкриті оболонкою 50 мг; блістер 10, пачка картонна 20;
таблетки, вкриті оболонкою 50 мг; блістер 14, пачка картонна 2;

Склад

Таблетки, вкриті оболонкою 1 табл.
еплеренон 25 мг, 50 мг
допоміжні речовини: лактози моногідрат; МКЦ; натріюкроскармелоза; гіпромелоза; натріюлаурилсульфат; тальк; магнію стеарат
плівкова оболонка: Opadry жовтий YS-1-12524-A (містить гіпромелози, титану діоксид, макрогол, полісорбат 80, барвники заліза оксид жовтий і заліза оксид червоний)
в блістерах по 10 або 14 шт.; в пачці картонній по 2 блістери (по 10 або 14 табл.) або 3, 5, 10 або 20 блістерів (по 10 табл.).

Еплеренон має відносну селективність відносно мінералокортикоїдних рецепторів у людини в порівнянні з глюкокортикоїдними, прогестероновими і андрогенів рецепторами і перешкоджає їх зв'язуванню з альдостероном - ключовим гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), який бере участь в регуляції артеріального тиску і патогенезі серцево-судинних захворювань.

Еплеренон викликає стійке збільшення рівнів реніну в плазмі крові і альдостерону в сироватці крові. Згодом секреція реніну пригнічується альдостероном за механізмом зворотного зв'язку. При цьому підвищення активності реніну або рівня циркулюючого альдостерону не впливає на ефекти еплеренону.

У хворих з хронічною серцевою недостатністю III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA додавання еплеренону до стандартної терапії приводило до прогнозованого дозозалежного збільшення рівня альдостерону. У дослідженні EPHESUS з вивчення функції серця і нирок у пацієнтів також було встановлено значне збільшення рівня альдостерону в результаті терапії еплереноном. Ці дані підтверджують блокаду мінералокортикоїдних рецепторів.

Ефекти еплеренону вивчали в подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні EPHESUS у 6632 хворих з гострим інфарктом міокарда (ІМ), дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду - <40%) і клінічними ознаками серцевої недостатності. Протягом 3-14 днів (в середньому - 7 днів) після гострого ІМ хворим призначали еплеренон або плацебо на додаток до стандартної терапії.

Лікування починали з дози 25 мг 1 раз на добу і до кінця 4-го тижня збільшували до 50 мг 1 раз на добу, якщо концентрація калію в сироватці крові залишалася менше 5,0 ммоль / л. Під час дослідження пацієнти отримували стандартну терапію із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти (92%), інгібіторів АПФ (90%), бета-блокаторів (83%), нітратів (72%), петльових діуретиків (66%) або інгібіторів ГМГ KoA-редуктази ( 60%).

Первинною кінцевою точкою в дослідженні EPHESUS була загальна смертність, в комбінованій кінцевою точкою - смертність або госпіталізації з приводу серцево-судинних захворювань. Загальна смертність в групах еплеренону і плацебо склала відповідно 14,4 і 16,7%, а комбіновану кінцеву точку смертності або госпіталізації з приводу серцево-судинних захворювань відзначали відповідно у 26,7 і 30,0% хворих.

Таким чином, за даними дослідження EPHESUS, в результаті терапії еплереноном ризик загальної смертності був знижений на 15% (відносний ризик - 0,85; 95% ДІ, 0,75-0,96; р = 0,008) в порівнянні з плацебо, головним чином за рахунок зниження смертності в результаті серцево-судинних захворювань. Ризик летального результату або госпіталізації з приводу серцево-судинних захворювань при застосуванні еплеренону був знижений на 13% (відносний ризик - 0,87; 95% ДІ, 0,79-0,95; р = 0,002).

Зниження абсолютного ризику для двох кінцевих точок - загальної смертності і смертності / госпіталізації з приводу серцево-судинних захворювань - склало 2,3 і 3,3% відповідно. Клінічна ефективність була продемонстрована, головним чином при застосуванні еплеренону у пацієнтів у віці до 75 років. Ефективність терапії у пацієнтів у віці старше 75 років не вивчалася. Зниження або стабілізацію функціонального класу за класифікацією NYHA в групі еплеренону відзначали значно частіше, ніж в групі плацебо. Частота гіперкаліємії в групах еплеренону і плацебо склала 3,4 і 2,0% (р <0,001), гіпокаліємії - 0,5 і 1,5% (p <0,001) відповідно.

У дослідженнях з вивчення динаміки ЕКГ у 147 здорових добровольців істотного впливу еплеренону на ЧСС, тривалість інтервалів QRS, PR або QT не виявлено.

Всмоктування і розподіл

Абсолютна біодоступність еплеренону невідома. Tmax - приблизно 2 год.

Cmax і AUC лінійно залежать від дози в діапазоні від 10 до 100 мг і нелінійно - в дозі більше 100 мг. Рівноважні концентрації досягаються протягом 2 днів. Прийом їжі не впливає на абсорбцію.

Еплеренон приблизно на 50% зв'язується з білками плазми крові, переважно з альфа1-кислотної групою глікопротеїнів. Розрахунковий VSS становить (50 ± 7) л. Еплеренон не зв'язується з еритроцитами.

Метаболізм і виведення

Метаболізм еплеренону здійснюється в основному під дією CYP3А4. Активні метаболіти еплеренону в плазмі крові людини неідентифіковані.

У незміненому вигляді з сечею та калом виводиться менше 5% дози еплеренону. Після одноразового прийому всередину міченого препарату близько 32% дози виводилося з фекаліями і близько 67% - з сечею. T1 / 2 еплеренону становить близько 3-5 год, кліренс з плазми крові - приблизно 10 л / год.

Особливі групи

Вік, стать і раса

Фармакокінетика еплеренону в дозі 100 мг 1 раз на добу вивчалася у літніх пацієнтів (старше 65 років), чоловіків і жінок, і афроамериканців. Фармакокінетика препарату суттєво не відрізнялася у чоловіків і жінок. У рівноважному стані у літніх пацієнтів Cmax і AUC були відповідно на 22 і 45% вище, ніж у молодих пацієнтів (18-45 років). У рівноважному стані у афроамериканців Cmax і AUC були нижче відповідно на 19 і 26%.

Ниркова недостатність

Фармакокінетику еплеренону вивчали у хворих з нирковою недостатністю різного ступеня тяжкості і у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. У порівнянні з пацієнтами контрольної групи, у хворих з тяжкою нирковою недостатністю виявили збільшення рівноважних AUC і Cmax на 38 і 24% відповідно, а у хворих, які перебувають на гемодіалізі, - їх зниження на 26 і 3%. Кореляції між кліренсом еплеренону з плазми крові і кліренсом креатиніну не виявлено. Еплеренон не видаляється при гемодіалізі.

Печінкова недостатність

Фармакокінетику еплеренону в дозі 400 мг порівнювали у хворих з помірним порушенням функції печінки (клас В по Чайлд-П'ю) і здорових добровольців. Рівноважні Cmax і AUC еплеренону були збільшені на 3,6 і 42% відповідно. У хворих з тяжкою печінковою недостатністю еплеренон не вивчалось, тому його застосування в цій групі хворих протипоказане.

Серцева недостатність

Фармакокінетику еплеренону в дозі 50 мг вивчали у хворих із серцевою недостатністю (клас II-IV за класифікацією NYHA). Рівноважні AUC і Cmax у хворих з серцевою недостатністю були відповідно на 38 і 30% вище, ніж у здорових добровольців, підібраних за віком, масі тіла та підлозі.

При популяційному фармакокінетичному аналізі, проведеному в підгрупі хворих, які беруть участь в дослідженні EPHESUS, було встановлено, що кліренс еплеренону у пацієнтів з серцевою недостатністю схожий з таким у здорових літніх людей.

Відомостей про застосування препарату у вагітних жінок немає. Препарат слід призначати з обережністю і тільки в тих випадках, коли очікувана користь для матері значно перевищує можливий ризик для плоду / дитини.

Відомостей про виведення еплеренону після прийому всередину з грудним молоком немає. Можливі небажані ефекти еплеренону на новонароджених, які перебувають на грудному вигодовуванні, невідомі, тому доцільно або припинити годування груддю, або припинити прийом препарату, в залежності від його важливості для матері.

- підвищена чутливість до еплеренону або до інших компонентів препарату;

- концентрація калію в сироватці крові на початку лікування більше 5,0 ммоль / л;

- помірна або виражена ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 50 мл / хв);

- тяжка печінкова недостатність (клас С за Чайлд-П'ю);

- одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію або потужних інгібіторів CYP3А4, наприклад, ітраконазолу, кетоконазолу, ритонавіру, нелфінавіру, кларитроміцину, телітроміцину і нефазодону (див. розділ «Взаємодія»);

- рідкісні спадкові захворювання, такі як непереносимість галактози, лактазна недостатність Лаппа і синдром мальабсорбції глюкози-галактози (див. розділ "Особливості застосування");

- дитячий вік до 18 років (немає досвіду застосування у пацієнтів цієї вікової групи)

З обережністю:

- цукровий діабет типу 2 і мікроальбумінурія (див. розділ "Особливості застосування");

- одночасне застосування еплеренону і інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II; препаратів, що містять літій; циклоспорину або такролімусу; дігоксину іварфарину в дозах, близьких до максимальних терапевтичних (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія»).

У дослідженні EPHESUS загальна частота небажаних явищ при застосуванні препарату Інспра® (78,9%) була подібна до такої при використанні плацебо (79,5%). Через небажаних явищ лікування препаратом і плацебо було припинено у 4,4 і 4,3% хворих відповідно. Нижче перераховані побічні ефекти, зареєстровані в дослідженні EPHESUS, які могли бути пов'язані з лікуванням, а також серйозні побічні ефекти, частота яких значно перевищувала таку в групі плацебо. Небажані явища розподілені за системами організму і частоті: часті> 1/100, <1/10; нечасті> 1/1000, <1/100.

З боку системи кровотворення і лімфатичної системи: нечасто - еозинофілія.

Порушення метаболізму і харчування: часто - гіперкаліємія; нечасто - дегідратація, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, гіпонатріємія.

Психічні розлади: нечасто - безсоння.

Неврологічні порушення: часто - запаморочення; нечасто - головний біль.

З боку серця: нечасто - фібриляція передсердь, інфаркт міокарда, лівошлуночкова недостатність.

Судинні порушення: часто - зниження АТ; нечасто - ортостатична гіпотензія, тромбоз артерій нижніх кінцівок.

З боку системи дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто - фарингіт.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто - діарея, нудота; нечасто - метеоризм, блювання.

З боку шкірних покривів і підшкірно-жирової клітковини: нечасто - підвищена пітливість, свербіж.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: нечасто - біль у спині, судоми в литкових м'язах ніг.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: часто - порушення функції нирок.

Загальні і місцеві: нечасто - астенія, нездужання.

Лабораторні показники: нечасто - підвищення рівня залишкового азоту сечовини, креатиніну.

Інфекції: нечасто - пієлонефрит.

У дослідженні EPHESUS відзначено збільшення числа випадків інсульту у пацієнтів похилого віку (старше 75 років). Однак частота інсульту достовірно не відрізнялася між групами еплеренону (30) і плацебо (22).

Інспри можна призначати в якості монотерапії або в комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами. Рекомендована початкова доза препарату - 50 мг 1 раз на добу. Якщо зниження артеріального тиску недостатнє, дозу можна підвищити до 100 мг 1 раз на добу.

Симптоми: випадків передозування еплеренону у людини не описано. Найбільш ймовірними проявами передозування можуть бути зниження артеріального тиску і гіперкаліємія.

Лікування: призначення активованого вугілля (встановлено, що еплеренон активно зв'язується з активованим вугіллям). При появі гіпотензії необхідно призначити підтримуючу терапію. Еплеренон не видаляється при гемодіалізі. У разі розвитку гіперкаліємії показана стандартна терапія.

фармакодинамічні взаємодії

Калійзберігаючі діуретики і препарати калію. З огляду на підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, еплеренон не слід призначати хворим, які отримують калійзберігаючі діуретики та препарати калію (див. Розділ «Протипоказання»). Калійзберігаючі діуретики можуть посилити ефекти антигіпертензивних засобів і інших діуретиків.

Препарати, що містять літій. Взаємодія еплеренону з літієм не вивчалась. Однак у хворих, які отримували літій в поєднанні з діуретиками і інгібіторами АПФ, описані випадки інтоксикації літієм. Слід уникати одночасного застосування еплеренону і літію. Якщо подібна комбінація є неминучою, доцільно контролювати концентрації літію в плазмі крові (див. Розділ "Особливості застосування").

Препарати, що містять літій. Взаємодія еплеренону з літієм не вивчалось. Однак у хворих, які отримували літій в поєднанні з діуретиками і інгібіторами АПФ, описані випадки інтоксикації літієм. Слід уникати одночасного застосування еплеренону і літію. Якщо подібна комбінація є неминучою, доцільно контролювати концентрації літію в плазмі крові (див. Розділ "Особливості застосування").

НПЗП

Лікування НПЗЗ може призвести до гострої ниркової недостатності за рахунок прямого придушення клубочкової фільтрації, особливо у хворих групи ризику (літні пацієнти та / або пацієнти з дегідратацією). При спільному застосуванні цих засобів до початку і під час лікування необхідно забезпечувати адекватний водний режим і контролювати функцію нирок.

Триметоприм

Одночасне застосування триметоприму з еплереноном підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Рекомендується контролювати концентрацію калію в сироватці крові і функцію нирок, особливо у хворих з нирковою недостатністю і у літніх людей.

Інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II. Застосовувати еплеренон з інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II слід з обережністю. Подібна комбінація може призвести до збільшення ризику розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, в т.ч. у літніх людей. Рекомендується ретельно контролювати функцію нирок і концентрацію калію в сироватці крові.

Альфа 1 адреноблокатори (празозин, альфузозин). При одночасному застосуванні альфа 1 адреноблокаторів з еплереноном може посилитися гіпотензивну дію і / або збільшитися ризик розвитку ортостатичної гіпотензії, у зв'язку з чим рекомендується контролювати артеріальний тиск при зміні положення тіла.

Трициклічні антидепресанти, нейролептики, аміфостин, баклофен. При одночасному застосуванні цих засобів з еплереноном може посилитися антигіпертензивний ефект або збільшитися ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.

ГКС, тетракозактид. Одночасне застосування цих засобів з еплереноном може привести до ослаблення антигіпертензивного ефекту (затримка натрію і рідини).

фармакокінетичні взаємодії

Дослідження in vitro свідчать про те, що еплеренон не пригнічує ізоферменти CYP1А2, 2С19, 2С9, CYP2D6 і CYP3А4. Еплеренон не є субстратом або інгібітором глікопротеїну Р.

Дигоксин

AUC дигоксину при одночасному застосуванні з еплереноном збільшується на 16% (90% ДІ - 4-30%). Необхідно дотримуватися обережності, якщо дігоксин застосовується в дозах, близьких до максимальних терапевтичним.

Варфарин

Клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії з варфарином не виявлено. Необхідно дотримуватися обережності, якщо варфарин застосовується в дозах, близьких до максимальних терапевтичним.

Субстрати CYP3А4

У спеціальних дослідженнях ознак фармакокінетичної взаємодії еплеренону з субстратами CYP3А4, наприклад мідазоламом і цизапридом, виявлено не було.

Інгібітори CYP3А4

Потужні інгібітори CYP3А4. При застосуванні еплеренону із засобами, які інгібують CYP3А4, можливо значуще фармакокінетична взаємодія. Потужний інгібітор CYP3А4 (кетоконазол в дозі 200 мг 2 рази на добу) викликав збільшення AUC еплеренону на 441%. Одночасне застосування еплеренону з потужними інгібіторами CYP3А4, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, нелфінавір, кларитроміцин, телітроміцин і нефазадон, протипоказано (див. Розділ «Протипоказання»).

Слабкі та помірні інгібітори CYP3А4. Одночасне застосування з еритроміцином, саквінавіром, аміодароном, дилтіаземом, верапамілом і флуконазолом супроводжувався значною фармакокінетичною взаємодією (ступінь збільшення AUC варіювала від 98 до 187%).

При одночасному застосуванні цих коштів з еплереноном доза останнього не повинна перевищувати 25 мг (див. Розділ «Спосіб застосування та дози»).

Індуктори CYP3А4

Одночасний прийом настойки звіробою (потужний індуктор CYP3А4) з еплереноном викликав зниження AUC останнього на 30%. При застосуванні більш потужних індукторів CYP3А4, таких як рифампіцин, можливо більш виражене зниження AUC еплеренону. З огляду на можливе зниження ефективності еплеренону, одночасне застосування потужних індукторів CYP3А4 (рифампіцину, карбамазепіну, фенітоїну, фенобарбіталу, настойки звіробою) не рекомендується (див. Розділ "Особливості застосування").

Антациди

На підставі фармакокінетичного клінічного дослідження значної взаємодії антацидів з еплереноном при їх одночасному застосуванні не передбачається.

Гіперкаліємія

При лікуванні еплереноном може розвинутись гіперкаліємія, яка обумовлена ​​його механізмом дії. На початку лікування та при зміні дози препарату у всіх пацієнтів слід контролювати концентрацію калію в сироватці крові. Надалі періодичний контроль концентрації калію рекомендується проводити пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку гіперкаліємії, наприклад літнім хворим з нирковою недостатністю (див. Розділ «Спосіб застосування та дози») і цукровий діабет.

З огляду на підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, призначення препаратів калію після початку лікування еплереноном не рекомендується. Зниження дози еплеренону призводить до зниження концентрації калію в сироватці крові. В одному дослідженні додавання гідрохлортіазиду до еплеренону перешкоджало збільшенню концентрації калію в сдлироватці крові.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з порушенням функції нирок, в т.ч. діабетичної мікроальбумінурії, рекомендується регулярно контролювати концентрацію калію в сироватці крові. Ризик розвитку гіперкаліємії збільшується при зниженні функції нирок. Хоча число хворих на цукровий діабет типу 2 і мікроальбумінурією в дослідженні EPHESUS було обмеженим, проте, в цій невеликій вибірці було відзначено збільшення частоти гіперкаліємії. У зв'язку з цим у таких хворих лікування слід проводити з обережністю. Еплеренон не видаляється при гемодіалізі.

Порушення функції печінки

У хворих з легким або помірним порушенням функції печінки (клас А і В за Чайлд-П'ю) збільшення концентрації калію в сироватці крові понад 5,5 ммоль / л виявлено не було. У таких пацієнтів слід контролювати рівень електролітів. У хворих з тяжкими порушеннями функції печінки еплеренон не вивчалось, тому його застосування протипоказано (див. Розділ «Протипоказання»).

Індуктори CYP3А4

Одночасне застосування еплеренону з потужними індукторами CYP3А4 не рекомендується (див. Розділ «Взаємодія»).

Циклоспорин, такролімус, препарати, що містять літій. Під час лікування еплереноном слід уникати призначення цих коштів (див. Розділ «Взаємодія»).

Лактоза

Таблетки містять лактозу, тому їх не слід призначати хворим з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, лактазна недостатність Лаппа і синдром мальабсорбції глюкози-галактози.

Вплив на здатність керувати автомобілем і користуватися технікою

Ефекти еплеренону на здатність керувати автомобілем або користуватися технікою не вивчалися. Еплеренон не викликає сонливості або порушення когнітивної функції, однак необхідно враховувати можливість появи запаморочення при лікуванні цим препаратом.

При температурі не вище 30 ° C.