Протокол лікування епілепсії, епілептичних синдромів Шифр (G 40) |
|
Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13.07.2005 № 350
Епілепсія - гетерогенна група захворювань, які характеризуються повторними, спонтанно виникаючими нападами. Епілептичний напад є основним симптомом епілепсії і клінічним проявом гіперсинхронних розрядів у нейронах головного мозку.
До обов’язкових умов розвитку будь-якої форми епілепсії належить формування (внаслідок спадкової схильності і/чи екзогенних факторів) патофізіологічного феномену - епілептичного вогнища і/чи епілептичної системи (група нейронів, здатних до самозбудження і поширення гіперсинхронних розрядів).
В основу сучасної Міжнародної класифікації епілепсій та епілептичних синдромів (ІLАЕ, 1989) покладено два основні принципи:
І. Міжнародна класифікація епілепсій та епілептичних синдромів ILAE, 1989 р. (скорочений варіант)
ІІ. Клінічна класифікація епілепсій та епілептичних синдромів
Діагностичні критерії епілептичної хвороби
У сучасному уявленні діагноз епілепсїї у дитини може бути встановлений без характерних змін психіки та відповідних патернів ЕЕГ. Особливості клінічних проявів епілептичних нападів становлять основне ядро захворювання.
Згідно з класифікацією ILAE-1981 виділяють такі типи епілептичних нападів (скорочений варіант):
При цьому генералізовані напади супроводжуються повним відключенням свідомості з подальшою амнезією, а при фокальних (парціальних) нападах передбачається можливість збереження свідомості або її часткового порушення.
У періоді новонародженості і в дітей раннього віку рекомендовано зупинитися на таких основних типах нападів:
Розгорнуті генералізовані тоніко-клонічні судоми у новонароджених не спостерігаються.
Характерні патерни динамічного ЕЕГ-дослідження як в міжнападний період, так і під час нападу: генералізовані, фокальні комплекси "пік-повільна хвиля", поліпіки, гіпсаритмія, "burst-suppression", інші.
Отримані дані належать до критеріїв диференціальної діагностики між симптоматичними і ідіопатичними формами епілепсії, а також епілептичними синдромами.
Лікування епілепсії і епілептичних синдромів
Лікування епілепсії розпочинається за умови достовірності встановленого діагнозу і складається з наступних напрямків:
І. Антиепілептична терапія
До основних принципів лікування епілепсії й епілептичних синдромів відносять: індивідуальність, комплексність, безперервність, тривалість, спадковість.
До основних груп АЕП належать:
Призначення АЕП, дози яких перевищують запропоновані дози, визначає за доцільність направлення пацієнта до дитячого неврологічного стаціонару.
У дитячому віці лікування епілепсії й епілептичних синдромів доцільно починати з монотерапії, грунтуючись на твердженні про те, що кожний АЕП має виражену тією чи іншою мірою селективність дії щодо форми епілепсії, типу нападу.
При резистентних до монотерапії нападах (з попереднім випробуванням різних груп АЕП) використовується і раціональна антиепілептична поліфармація, яка має особливості при парціальних і генералізованих нападах і передусім не передбачає можливості ефективного поєднання препаратів вальпроєвої кислоти і барбітуратів; призначення гормональних препаратів (Синактен депо, АКТГ) при специфічних для дитячого віку енцефалопатичних формах епілепсії (синдром Веста, синдром Леннокса - Гасто, інші).
Препаратом вибору при неонатальних судомах є фенобарбітал. Застосовуються також фенітоїн, бензодіазепіни. Є дані про використання карбамазепіну, вігабатрину, вальпроєвої кислоти. При цьому призначення новонародженим і дітям раннього віку препаратів вальпроєвої кислоти і фелбамату недоцільне з огляду на високий гепатотоксичний ризик, а тривалий прийом фенобарбіталу супроводжується небажаними когнітивними наслідками.
Контроль ефективності і безпеки лікування АЕП визначається за допомогою:
У разі побічної дії проводиться відповідна корекція, зменшення дози АЕП або їх відміна. У випадках виникнення ускладнень перебігу епілепсії з розвитком епілептичного статусу лікування здійснюється згідно з розробленим протоколом.
АЕП можуть бути відмінені протягом 2,5–5 років повної відсутності нападів. Термін відміни залежить від форми дитячої епілепсії. Зменшення дози АЕП проводиться поступово з оцінкою клінічних даних та змін біоелектричної активності головного мозку. При цьому патологічні зміни на ЕЕГ або пубертатний період пацієнтів не визначають доцільність відміни АЕП при відсутності нападів більше п’яти років.
Міжнародна протиепілептична ліга (ILAE) в сучасних умовах рекомендує вибір АЕП проводити не лише відповідно до типу нападу і форми епілепсії, але і з позицій доказової медицини. Відповідно до рекомендацій ILAE 2001–2004 рр:
Абсансні форми:
Міоклонічні форми:
Епілепсія з генералізованими тоніко-клонічними нападами:
Криптогенні чи симптоматичні (дитячі енцефалопатичні форми)
Рання міоклонічна енцефалопатія:
Синдром Отахара:
Синдром Веста (включаючи варіант Айкарді):
Синдром Леннокса - Гасто:
Тяжка міоклонічна епілепсія (синдром Драве)
Вище перераховані АЕП, які або зареєстровані, або їх реєстрація запланована (вігабатрин, леветірацетам) в МОЗ України. Показання до вальпроатів обмежуються у дівчаток.
ІІ. Адитивні середники
Препарати адитивного спрямування: ГАМК-агоністи, вазоактивні і дегідратуючі засоби, вітаміни (піридоксальфосфат), магне-В6 призначаються в резистентних випадках за наявності показань. З урахуванням високої частоти метаболічних розладів в генезі судом у новонароджених та дітей раннього віку цьому контингенту хворих проводять патогенетично обумовлену терапію.
Резистентні до консервативного лікування форми епілепсії у дітей підлягають консультації у лікаря-нейрохірурга.
ІІІ. Нейрохірургічне лікування (узгоджено з головним дитячим нейрохірургом МОЗ України, д.м.н. Ю.О. Орловим)
Критерії показань до хірургічного лікування епілепсії у дітей:
Шкала оцінки ефективності хірургічного лікування епілепсії:
ІV. Соціально-психологічна реабілітація
- Соціально-педагогічні аспекти з метою пристосування хворої дитини до життя в сім’ї та суспільстві (підвищення якості життя), до яких належать різні методичні прийоми вдосконалення недостатніх функціональних систем з раннього віку та при появі хворобливого стану: розвиток сенсорних відчуттів; рання соціалізація через навчання та реалізацію навичок самообслуговування та мотивації рухів; розвиток когнітивної сфери через формування маніпулятивної та сюжетно-рольової гри; формування здібностей до зміни стереотипу життя дитини, навчання її "особистою зайнятістю" для попередження виникнення нападів.
- Освіта: підбір індивідуальних програм навчання; варіабельність форм та програм навчання залежно від можливостей дитини та її хворобливого стану; профорієнтація з попередньою психологічною підготовкою сім’ї та підлітка до деяких професійних обмежень; просвітницька робота в дитячих закладах та школах з питань особливостей навчання та поведінки дітей з епілептичними нападами.
- Соціальна адаптація дитини: створення системи стосунків з дитиною в сім’ї, як із рівноцінним партнером, а не інвалідом; зміна стереотипу життя дитини з розширенням її світогляду, спрямованість на позитивну психосоціальну адаптацію; залучення її до культурних та соціальних справ; налагодження контактів з дітьми; створення міжвідомчих програм навчання та соціальної реабілітації; психологічно-педагогічні консультації для батьків з питань навчання та соціалізації їх дитини; фінансова підтримка сім’ї.
Загальні критерії ефективності лікування епілепсії та епілептичних синдромів у дітей:
Профілактика формування патофізіологічних передумов епілептогенезу.
Важливою обставиною є рекомендації, спрямовані на визначення єдиної налаштованості з боку лікаря, пацієнта та батьків хворої дитини стосовно необхідності дотримання основних принципів лікування, включаючи довготривалість прийому АЕП.
Литература
1. Булахова Л.О. Епілепсія і судомні стани у дітей // Медицина дитинства: Навчальний посібник для інтернів медичних вузів і курсантів інститутів (факультетів) удосконалення лікарів / За ред. проф. П.С. Мощича. - Київ: "Здоров’я", 1994. - Т. 2. - С. 723-734.
2. Диагностика и лечение эпилепсий у детей / Под ред. П.А. Темина, М.Ю. Никаноровой. - М.: Можайск-Терра, 1997. - 656 с.
3. Евтушенко С.К., Омельяненко А.А. Клиническая электроэнцефалография у детей. - Донецк, 850 с.
4. Карлов В.А. III Европейский конгресс по эпилептологии // Неврологический журнал. - 1999. - № 1. - С. 56-61.
5. Эпилептология детского возраста: Руководство для врачей / Под ред. А.С. Петрухина, К.Ю. Мухина. - М.: Медицина, 2000. - 620 с.