Вплив тривалої комбінованої антигіпертензивної терапії на жорсткість артерій еластичного та м’язового типів у пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією.

Підвищений артеріальний тиск (АТ) є фактором, що призводить до ураження органів-мішеней та виникнення серцево-судинних ускладнень. Вивченню проблем патогенезу, запобігання, діагностики та лікування уражень серця, мозку, нирок присвячено багато досліджень. Останніми роками завдяки появі неінвазивних методів стало можливим вивчення стану судин еластичного та м'язового типу. Один із таких методів – визначення швидкості поширення пульсової хвилі (ШППХ). Відомо, що погіршення пружно-еластичних властивостей артерій характеризується прискоренням поширення пульсової хвилі. Виявлення факторів, які впливають на ШППХ, дозволяє говорити і про їх вплив на жорсткість судин. На теперішній момент існують докази, що величина ШППХ є незалежним, можливо більш значущим, ніж рівень систолічного АТ, маркером підвищеного серцево-судинного ризику [4–8, 10, 11, 17]. Згідно з останніми рекомендаціями Європейського товариства кардіологів та Європейського товариства артеріальної гіпертензії величина ШППХ в артеріях еластичного типу (ШППХе), що перевищує 12 м/с, розглядається як ознака ураження органа-мішені поруч з гіпертрофією лівого шлуночка (ЛШ), порушенням функції нирок, мікроальбумінурією тощо [3].

Мета цієї роботи – оцінити вплив довгострокової комбінованої терапії на зміни пружно-еластичних властивостей артерій та визначити, чи зберігається така ж, як і при лікуванні протягом 3 міс, залежність між швидкістю поширення пульсової хвилі в артеріях обох типів та рівнем артеріального тиску, чи має значення при довгостроковому прийомі, яка антигіпертензивна терапія призначається.

Матеріал і методи

У дослідження було включено 57 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (АГ) за класифікацією ВООЗ, які проходили стаціонарне або амбулаторне лікування у відділенні симптоматичних артеріальних гіпертензій ННЦ "Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска" АМН України. Критеріями включення у дослідження були: вік більше 18 років, рівень систолічного (САТ) та/або діастолічного (ДАТ) АТ 180/110 мм рт. ст. і більше, відсутність критеріїв виключення. Не включали пацієнтів із вторинною, окрім ренопаренхіматозної, АГ; з наявністю в анамнезі таких ускладнень, як інфаркт міокарда, інвазивні та неінвазивні втручання на серці, порушення мозкового кровообігу, з порушенням серцевого ритму (постійна форма фібриляції передсердь, часта шлуночкова або суправентрикулярна екстрасистолія), ретинопатією ІІІ та IV стадії, хронічною нирковою недостатністю; декомпенсованим цукровим діабетом (ЦД); декомпенсованим ураженням печінки; психічними розладами; онкологічними захворюваннями; вагітних жінок або матерів-годувальниць; з анеміями; інфекційними захворюваннями; відсутністю контактної інформації.

Усім пацієнтам були проведені такі дослідження: вимірювання маси тіла та зросту, офісного САТ та ДАТ, частоти скорочень серця (ЧСС), біохімічне дослідження крові, визначення альбуміну в сечі, електрокардіографія, ехокардіографія, добове моніторування АТ (ДМАТ), визначення ШППХе та ШППХ в артеріях м'язового типу (ШПРХм), ультразвукове дослідження судин шиї, спіральна комп'ютерна томографія голови.

АТ вимірювали ртутним сфігмоманометром вранці між восьмою та десятою годинами. Реєстрацію САТ та ДАТ у положенні сидячи проводили на одній і тій самій руці двічі з інтервалом 2 хв, якщо величини АТ не відрізнялися більш як на 5 мм рт. ст. При виявленні більшої різниці між отриманими величинами проводили третє вимірювання та обчислювали середнє значення з двох або трьох послідовних вимірювань. ЧСС визначали після другого вимірювання.

Реєстрацію ЕКГ до та наприкінці лікування проводили на шестиканальному самописці "Юнікард" (Україна). Визначали наявність загальноприйнятих ознак гіпертрофії лівого шлуночка (індекс Соколова, індекс Корнелла, тривалість Корнелла) та порушення серцевого ритму.

ДМАТ проводили на портативному апараті "АВРМ-04" ("Meditech", Угорщина). При цьому вивчали такі показники: середньодобовий (доб), денний (д), нічний (н) та максимальний САТ, середньодобовий, денний, нічний та максимальний ДАТ, ЧСС. При комп'ютерному аналізі ДМАТ для САТ і ДАТ розраховували часовий індекс (ЧІ), що характеризує часове перевантаження тиском протягом доби і визначається як відсоток вимірювань АТ, що перевищують 140/90 мм рт. ст. удень і 120/80 мм рт. ст. уночі. Також визначали індекс навантаження тиском (індекс площі – ІП), а також індекс варіабельності (стандартне відхилення – СВ). Крім того, за допомогою програмного забезпечення вираховували добовий індекс (ДІ) – відсоток зниження нічного АТ порівняно з денним. Моніторування проводили в такому режимі: у денний час – кожні 15 хв, уночі (з 22.00 до 6.00) – кожні 30 хв. Хворі вели звичайний спосіб життя, виконуючи побутові фізичні і психоемоційні навантаження [17].

Показники гемодинаміки та скорочувальної здатності міокарда ЛШ серця і товщину комплексу інтима–медіа (ТІМ) визначали за допомогою ехокардiографiї на апараті "Medison Sono-Ace 9900" ("Medison", Південна Корея). Ультразвукове дослідження серця виконували в М- та В-режимах стандартним способом. Розраховували розмір лівого передсердя (ЛП), кінцеводіастолічний та кінцевосистолічний розміри ЛШ. Масу міокарда ЛШ серця обчислювали згідно з методикою Penn Convention [1, 13]. Площу поверхні тіла вираховували за стандартними таблицями з використанням формули Du Bois [1, 13]. Об'ємні параметри періоду наповнення, такі як кінцеводiастолiчний та кінцевосистолічний об'єм ЛШ, розраховували за формулою Teicholtz. Визначали також фракцію викиду ЛШ у відсотках, ТІМ та наявність атеросклеротичних бляшок у загальній сонній, внутрішній сонній і зовнішній сонній артеріях справа та зліва. Враховували найбільше значення ТІМ. Про наявність атеросклеротичної бляшки свідчило локальне збільшення ТІМ до 1,3 мм і більше.

ШППХ визначали на апараті "Complior-01" ("Artech Medical", Франція), з'єднаному з персональним комп'ютером. Пьєзодатчики встановлювали на a. carotis communis dexter, a. femoralis dexer, a. radialis dexter під візуальним (на моніторі) та автоматичним якісним контролем, що здійснювався за відповідної програми приладу. Найкоротшу відстань між датчиками вимірювали за допомогою сантиметрової стрічки. Час запізнювання пульсової хвилі та ШППХ визначали автоматично за допомогою програмного забезпечення приладу після введення величини відстані між датчиками, яку вимірювали сантиметровою смужкою. Для оцінки пружно-еластичних властивостей артерій еластичного типу визначали ШППХ на сегменті a. carotis communis dexter – a. femoralis dexter, для оцінки пружно-еластичних властивостей артерій м'язового типу – на сегменті a. carotis dexter – a. radialis dexter.

Біохімічні аналізи виконували на автоматичному фотометрі "Livia" ("Сormay", Польща) в ННЦ "Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска" АМН України. Визначали рівень креатиніну, глюкози та холестерину (ХС) сироватки крові. Кліренс креатиніну, що відображає швидкість клубочкової фільтрації, визначали розрахунково за формулою Cocraft–Gault [8]. Рівень альбумінурії визначали в біохімічній лабораторії ННЦ "Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска" АМН України на автоматичному аналізаторі "А-25" ("Biosystem", Іспанія) за допомогою туриметричного методу.

На момент проведення досліджень пацієнти не отримували антигіпертензивної терапії. У подальшому всі пацієнти отримували антигіпертензивну терапію за призначенням лікаря.

Статистичну обробку результатів проводили після створення баз даних у системах Microsoft Excel та Access. Середні показники обстежених пацієнтів вираховували за допомогою пакета аналізу в системі Microsoft Excel. Усі інші статистичні розрахунки проводили за допомогою програми SPSS 13.0. Достовірність різниці середніх між групами визначали методом незалежного t-тесту для середніх та з використанням аналізу ANOVA з post-hoc Tukey тестом за допомогою програми SPSS 13.0. Достовірність різниці між показниками на етапах лікування визначали за допомогою парного двовідбіркового тесту. Після проведення аналізу на характер розподілу проводили біваріантний кореляційний аналіз за Spearman. Окрім того, для визначення незалежності показників проводили уні- та мультиваріантний (binary logistic) регресійний аналіз.

Результати та їх обговорення

У дослідження було включено 29 (50,9 %) чоловіків віком (55,60±1,07) року, з тривалістю АГ (142,6±11,6) міс, із надлишковою масою тіла (середній індекс маси тіла – (33,10±0,72) кг/м2). Есенціальну АГ діагностували у 45 (78,9 %) пацієнтів, ЦД – у 13 (22,8 %), ішемічну хворобу серця – у 17 (29,8 %), пароксизми фібриляції передсердь в анамнезі – у 3 (5,3 %) пацієнтів.

Через один рік (у середньому строк спостереження становив (13,8±3,8) міс) повторне обстеження пройшли 46 пацієнтів. Один пацієнт помер від інсульту, 10 пацієнтів не прийшли на повторне обстеження, але при цьому отримано інформацію, що вони живі та не мали ускладнень. У одного пацієнта протягом року виник пароксизм фібриляції передсердь, у трьох пацієнтів було діагностовано аневризму аорти (з них одного пацієнта прооперували), у одного пацієнта виник інсульт, у одного – інфаркт міокарда. Ще в одного пацієнта протягом року було діагностовано ЦД та в однієї пацієнтки проведено реваскуляризуючу операцію на судинах нижніх кінцівок. Таким чином, протягом року ускладнення виникли у 15,9 % із 46 пацієнтів, що пройшли повторне обстеження.

На початку дослідження за рівнем офісного АТ пацієнти відповідали критеріям включення – тяжка АГ. Під впливом терапії на момент виписки із стаціонару (n=57) рівень АТ знизився з (189,0±3,5)/(109,6±2,1) мм рт. ст. до (134,4±2,0)/(83,1±1,6) мм рт. ст. (Р<0,001). Через рік спостерігали достовірне зниження офісного, середньодобового, денного та нічного САТ і ДАТ порівняно з початком. Проте рівень середнього досягнутого офісного САТ і ДАТ був вищим, ніж рівень цільового АТ (менше 140/90 мм рт. ст.). Тобто, через рік у більшості пацієнтів контроль АТ був недостатнім: тільки 21,7 % пацієнтів досягли цільового рівня АТ. Стільки ж пацієнтів мали АТ 180/110 мм рт. ст. і вище. Тобто, через рік контроль був незадовільним у 78,3 % пацієнтів. Однією з причин такого незадовільного контролю було те, що 26 (56,5 %) пацієнтів, у яких при виписці зі стаціонару середній АТ становив (132,9±1,7)/(80,9±1,2) мм рт. ст., через рік змінили своє лікування. При цьому, на момент виписки 59,6 % пацієнтів мали АТ менше 140/90 мм рт. ст. та 40,4 % мали АТ, що не перевищував 160/100 мм рт. ст. Середній рівень досягнутого через рік САТ/ДАТ у пацієнтів, що не змінили призначене лікування, становив (151,5±4,2)/ (90,4±2,9) мм рт. ст., тоді як у тих, що змінили терапію, – (171,1±7,2)/(100,1±2,3) мм рт. ст. (достовірність різниці відповідно для САТ і ДАТ 0,025 та 0,012). При проведенні кореляційного аналізу виявилося, що відсутність досягнення цільового АТ достовірно корелювала зі зміною терапії (r=0,30, P=0,049). Таким чином, призначена в стаціонарі терапія була ефективною, але з різних причин більшість пацієнтів її змінили після виписки, що призвело до погіршення контролю АТ.

Величина ШППХе достовірно знизилася через рік лікування. При цьому, якщо на початку включення у дослідження 17 (29,8 %) пацієнтів мали величину ШПРХе 12 м/с і більше (величина, при якій, за даними літератури, значно і достовірно зростає ризик виникнення серцево-судинних подій), то через рік – тільки 7 (15,2 %) пацієнтів. При проведенні кореляційного аналізу за Spearman ШППХе через рік була більшою у пацієнтів, у яких ШППХе на початку включення у дослідження була більшою (r=0,31, P=0,05), із ЦД (r=0,39, P=0,016), при більшому рівні глюкози сироватки крові через рік (r=0,52, Р=0,001), при більш високому досягнутому на фоні терапії рівні САТдоб (r=0,52, P=0,001) та ПАТдоб (r=0,46, P=0,005), САТд (r=0,54, P=0,01) та ПАТд (r=0,42, P=0,012), CATн (r=0,48, P=0,004) та ПАТн (r=0,39, P=0,021), при більшому значенні ЧІ для САТ (r=0,58, P=0,001). При формуванні достовірної моделі, що включала такі показники, як наявність ЦД, САТдоб, ДАТдоб, ЧІ для САТ та проведенні лінійного регресійного аналізу виявилося, що незалежне значення мали наявність ЦД (b=0,30, Р=0,032) та ЧІ для САТ (b=0,44, Р=0,02). Рівень глюкози достовірно не корелював із величиною ШПРХе при стандартизації пацієнтів за наявністю ЦД. Тобто, мав значення не стільки рівень глюкози, скільки наявність самого захворювання – ЦД, і не стільки підвищений САТ, скільки ЧІ для САТ.

Ступінь зменшення ШППХе достовірно корелював із ступенем зменшення рівнів САТдоб (r=0,34, P=0,05) і ПАТдоб ((r=0,54, P=0,001), САТд (r=0,33, P=0,05) та ПАТд (r=0,53, P=0,002), ПАТн (r=0,43, P=0,018). Зменшення ШППХе достовірно не було пов'язано із зменшенням офісного САТ, але воно достовірно корелювало із змінами офісного ДАТ (r=0,55, P=0,001). Тобто, покращання пружно-еластичних властивостей артерій залежало від ступеня зниження АТ, причому більшою мірою – ПАТ. Ми не відзначили достовірної кореляції між змінами ШППХе та змінами показників, що характеризують ураження інших органів-мішеней, та додаткових показників ДМАТ – варіабельності АТ, добового профілю АТ.

Досліджуючи можливий вплив тієї або іншої групи антигіпертензивних препаратів, ми проаналізували динаміку АТ та ШППХе у підгрупах залежно від того, приймали вони окрему групу антигіпертензивних препаратів чи не приймали. Найчастіше хворі отримували b-адреноблокатори – 78,9 %, діуретики – 78,9 % та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (А ІІ) – 86 %. У всіх пацієнтів терапія було комбінованою – більше трьох антигіпертензивних препратів (у середньому (3,4±0,13) препарата), адже всі пацієнти мали тяжку АГ та високий ризик виникнення серцево-судинних ускладнень. При застосуванні незалежного t-тесту для середніх виявилося, що підгрупи (призначення або непризначення того або іншого препарату) майже не відрізнялися ні за рівнем початкового, ні досягнутого АТ, визначеного як при офісному вимірюванні, так і при ДМАТ. Не було достовірної різниці між підгрупами і за величиною ШППХе на етапах лікування. Спостерігали тенденцію до зменшення величини ШППХе в усіх підгрупах Тобто, комбінована терапія у пацієнтів з тяжкою АГ, незалежно від того, які антигіпертензивні препарати призначалися, сприяла покращанню пружно-еластичних властивостей артерій великого калібру в основному за рахунок зниження АТ. Те, що для покращання пружно-еластичних властивостей артерій у обстежених пацієнтів, не мало значення, який препарат призначався, на відміну від пацієнтів з м'якою та помірною АГ, можна пояснити застосуванням у більшості комбінованої терапії, що включала не менше трьох препаратів, одним із яких у 86 % хворих були інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або блокатори рецепторів А ІІ. Окрім того, більше половини пацієнтів змінювали призначену їм в стаціонарі антигіпертензивну терапію, а особливо – пацієнти, які отримували блокатори рецепторів А ІІ. При цьому, цільового АТ через рік не було досягнуто у більшості пацієнтів. У нашому ж попередньому дослідженні, де було показано, що лосартан більшою мірою, ніж амлодипін, знижував ШПРХе, пацієнти безперервно приймали призначену терапію та отримували її безкоштовно [2]. Тобто, ми не могли, як у пацієнтів з м'якою та помірною АГ, оцінити повною мірою саме ефект призначення або непризначення групи препаратів, у тому числі тих, що блокують ренін-ангіотензинову систему.

21 (36,8 %) пацієнту було призначено ліпідознижувальні препарати – статини. У цій підгрупі достовірно порівняно з підгрупою пацієнтів, яким не призначали статини, спостерігали зменшення величини ШППХе – з (11,10±0,35) до (9,80±0,36) м/с (Р=0,02) порівняно з (11,40±0,34) та (11,20±0,46) м/с (Р=НД). При цьому виявилося, що у пацієнтів, яким призначали статини, на відміну від хворих, яким не призначали, достовірно нижчим був рівень САТдоб – (126,7±6,4) проти (150,0±3,5) мм рт. ст. (Р=0,003) та ПАТдоб (55,1±3,4) проти (67,5±2,9) м/с (Р=0,01). Тобто, наприкінці дослідження спостерігали достовірну різницю між підгрупами саме за величиною тих показників, які тісно корелювали із ШППХе.

Для визначення можливого не залежного від рівня досягнутого середньодобового АТ впливу призначення статинів на пружно-еластичні властивості артерій великого калібру ми оцінили динаміку змін ШППХе залежно від того, отримували пацієнти статини чи не отримували та чи досягався цільовий середньодобовий САТ (125 мм рт. ст. і менше), чи не досягався. У підгрупі пацієнтів, яким не призначали статини, достовірне зменшення величини ШППХе спостерігали тільки в пацієнтів, які досягали цільового САТдоб. Тобто, ці позитивні зміни вірогідно були пов'язані із зменшенням АТ, адже ступінь зниження САТ становив (21,3±3,1) та (3,8±2,8) мм рт. ст. (Р=0,017) відповідно у підгрупах пацієнтів, що досягли та не досягли цільового рівня САТдоб. У підгрупі пацієнтів, яким призначали статини, достовірне покращання пружно-еластичних властивостей артерій спостерігали і у пацієнтів, які досягли цільового САТдоб, і у пацієнтів, які не досягли. При цьому не відзначено достовірної різниці за ступенем зниження САТ між підгрупами пацієнтів, яким призначали статини, – (23,7±11,2) та (33,8±12,2) відповідно для пацієнтів, що досягали та не досягали цільового рівня середньодобового АТ. Хоча, безумовно, за абсолютною величиною зниження САТ у підгрупі пацієнтів, які досягли цільового САТ, було більшим.

У літературі є дані щодо ефективності призначення статинів у зменшенні жорсткості артерій. Так, при сімейній гіперхолестеринемії покращання еластичності стегнової артерії, але не сонної, спостерігали на тлі лікування симвастатином або аторвастатином упродовж 12 міс, аорти – на тлі лікування правастатином протягом 13 міс, радіальної артерії – на тлі лікування симвастатином упродовж 2 років [14, 15]. При сімейній гіперхолестеринемії симвастатин зменшував ШППХ по а. tibialis, але в той же час по сегменту aorta – a. femoralis вона не змінювалася [16]. У пацієнтів з ізольованою систолічною АГ та нормальним рівнем загального ХС аторвастатин протягом 3 міс зменшував системну піддатливість артерій [9, 12]. При цьому рівень САТ також зменшувався достовірно.

Ми не відзначили достовірного впливу змін загального ХС у крові на величину ШППХе. При розподілі пацієнтів, які отримували статини, на підгрупи залежно від наявності ЦД виявилося, що у пацієнтів із ЦД ШПРХе зменшувалася достовірно з (11,90±0,43) до (10,3±0,4) м/с (Р<0,05), а в пацієнтів без ЦД – з (10,8±0,4) до (9,70±0,45) м/с (Р<0,1). Тобто, більший ефект статинів спостерігали в пацієнтів з ЦД.

Величина ШППХм достовірно не змінилася на фоні лікування. Наприкінці дослідження ШППХм достовірно корелювала із ШППХм на початку лікування (r=0,36, P=0,026), із рівнем креатиніну наприкінці дослідження (r=0,38, P=0,021), із розміром аорти (r=0,35, P=0,026), та ЛП (r=0,39, P=0,012) в кінці дослідження, з рівнем досягнутого на фоні лікування середньодобового, денного та нічного ДАТ (відповідно r=0,48, P=0,026; r=0,56, P<0,001; r=0,33, P=0,05). Окрім того, ШПРХм наприкінці дослідження достовірно була вищою в чоловіків (r=0,39, P=0,011). При цьому, наприкінці дослідження у них достовірно вищим був ДАТдоб – (84,6±1,9) проти (75,2±2,4) мм рт. ст. (Р=0,004), що, можливо, і пояснює різницю ШППХм у пацієнтів різної статі. Офісний АТ не корелював із ШППХм наприкінці дослідження.

При формуванні лінійної регресійної моделі, що включала стать пацієнтів, рівень досягнутого денного ДАТ, розмір ЛП, ЧІ ДАТдоб, не залежними від інших показниками, що корелювали з досягнутою ШППХм, виявилися розмір ЛП (b=0,27, Р=0,042, довірчий інтервал (ДІ) 0,059–1,5) та рівень досягнутого ДАТд (b=0,71, Р=0,036, ДІ 0,006–1,71). При цьому, на початку дослідження розмір ЛП також корелював із величиною ШППХм. Можливо, що при погіршенні пружно-еластичних властивостей артерій м'язового типу (більшій величині ШППХм) виникають умови збільшення постнавантаження на серце, погіршення діастолічної функції ЛШ, що призводить до збільшення ЛП. При розподілі пацієнтів на підгрупи залежно від рівня досягнутого ДАТд виявилося, що, якщо на початку включення у дослідження пацієнти, які досягли цільового ДАТд (менше 85 мм рт. ст.), достовірно не відрізнялися від пацієнтів, у яких не було досягнуто цільового ДАТд, за величиною ШППХм – (10,60±0,34) проти (11,3±0,4) м/с (Р=НД), то через рік ШПРХм була достовірно меншою у пацієнтів із зниженням ДАТд до цільового – (10,00±0,24) проти (11,30±0,38) м/с (Р=0,01).

Ступінь зменшення ШППХм достовірно корелював із ступенем зменшення дДАТ та тДАТ (відповідно r=0,41, P=0,018 та r=0,36, P=0,030). Окрім того, він був більшим у пацієнтів, що отримували діуретики, порівняно з тими, що не отримували, – (0,65±0,35) проти (0,73±0,48) м/с (Р=0,035). Але при цьому в підгрупі пацієнтів, що отримували діуретики, ступінь зниження денного ДАТ був також достовірно більшим – (7,4±3,0) проти (10,1±5,5) мм рт. ст. (Р=0,015).

Отже, зменшення величини ШППХе залежало від зниження денного АТ та добового САТ і ПАТдоб, а ШППХм – від зниження ДАТд та ДАТдоб, що підтверджує нашу думку про те, що при погіршенні пружно-еластичних властивостей аорти збільшуються САТ і ПАТ, а при погіршенні пружно-еластичних властивостей артерій м'язового типу збільшуються периферійний опір та рівень ДАТ.

Таким чином, при тривалій комбінованій терапії у пацієнтів з тяжкою АГ для зменшення ШППХе та ШППХм не мало достовірного значення, які антигіпертензивні препарати входили до складу комбінованої терапії (в основному три препарати і більше), а лише ступінь зниження АТ. Це дещо відрізняється від результатів нашого попереднього дослідження, в якому було показано, що призначення лосартану більшою мірою, ніж амлодипіну, сприяло зменшенню ШППХе при еквівалентному зниженні АТ. Однією з причин такої різниці, на нашу думку, було те, що при лікуванні протягом 3 міс пацієнти отримували препарати безкоштовно та приймали їх безперервно, а пацієнти з тяжкою АГ у 56,5 % випадків змінювали лікування протягом року. При цьому, в більшості пацієнтів з тяжкою АГ наприкінці дослідження не досягався цільовий рівень АТ. Призначення статинів протягом року пацієнтам з тяжкою АГ у нашому дослідженні супроводжувалося покращанням пружно-еластичних властивостей артерій великого калібру, незалежно від ступеня зниження АТ та впливу на рівень загального ХС сироватки крові. У пацієнтів із ЦД, що отримували статини, спостерігали більш значне зменшення ШППХе.

Висновки

У більшості пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією вдавалося досягнути цільового артеріального тиску протягом перебування їх у стаціонарі, але з різних причин більшість пацієнтів (56,5 %) змінювали призначене лікування після виписки, що призвело до значного погіршення контролю артеріального тиску – через рік лише 21,7 % пацієнтів мали його офісний рівень менше 140/90 мм рт. ст.

Зниження артеріального тиску на фоні призначення комбінованої антигіпертензивної терапії протягом одного року сприяло зменшенню жорсткості артерій еластичного та м'язового типів у пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією. При цьому, зменшення швидкості поширення пульсової хвилі в артеріях еластичного типу залежало від зниження систолічного та пульсового артеріального тиску, а швидкості поширення пульсової хвилі в артеріях м'язового типу – від зниження діастолічного артеріального тиску.

При довгостроковій комбінованій терапії для покращання еластичних властивостей артерій не мало достовірного значення, які антигіпертензивні препарати входили до складу комбінованої терапії, а лише зниження артеріального тиску per se.

Призначення статинів протягом року пацієнтам з тяжкою артеріальною гіпертензією в нашому дослідженні супроводжувалося покращанням пружно-еластичних властивостей артерій великого калібру, незалежно від ступеня зниження артеріального тиску та впливу на рівень загального холестерину сироватки крові. У пацієнтів з цукровим діабетом, що отримували статини, спостерігали більш виражене зменшення швидкості поширення пульсової хвилі в артеріях еластичного типу.

Література

1.Сіренко Ю.М. Артеріальна гіпертензія. – К.: Моріон, 2002. – 203 с.

2.Сіренко Ю.М., Г.Д. Радченко, С.М.Кушнір. Пружно-еластичні властивості артерій еластичного та м'язового типів у хворих з м'якою та помріною артеріальною гіпертензією та вплив на них лозартаном у порівнянні з амлодипіном // Серце та судини. – 2004. – № 5. – С. 17-25.

3.2007 Guidelines for the management of arterial hypertension. The Task Force for the management of arterial hypertension of the European Society of Hypertension (ESH) and the European Society of Cardiology (ESC) // J. Hypertension. – 2007. – Vol. – P. 1105-1187.

4.Benetos A., Adamopoulos C., Bureau J. et al. Determinants of Accelerated progression of arterial stiffness in normotensive subjects and in treated hypertensive subjects over a 6-year period // Circulation. – 2002. – Vol. 105. – P. 1202-1207.

5.Blacher J., Asmar R., Djane S. et al. Aortic pulse wave velocity as a marker of cardiovascular risk in hypertensive patients // Hypertension. – 1999. – Vol. 33. – P. 1111-1117.

6.Borghi C., Dormi A., Veronesi M. et al. Use of lipid-lowering drugs and blood pressure control in patients with arterial hypertension // J. Clin. Hypertension. – 2002. – Vol.4. – P. 277-285.

7.Davies J., Struthers A. Pulse wave analysis and pulse wave velocity: acritical review of their strengths and weaknesses // J. Hypertension. – 2003. – Vol. 21. – P. 463-472.

8.Falzone Y., Brown M. Determinants of arterial stiffness in offsprings of families with essential hypertension // Amer. J. Hypertension. – 2004. – Vol. 14. – P. 292-298.

9.Ferrier K.E., Muhlmann M.H., Baguet J.P. et al. Intensive cholesterol reduction lowers blood pressure and large artery stiffness in isolated systolic hypertension // J. Amer. Coll. Cardiolo-gy. – 2002. – Vol. 39. – P. 1020-1025.

10.Hansen T., Jeppesen J., Rasmussen S. et al. Relation between insulin and aortic stiffness: a population based study // J. Hum. Hypertension. – 2004. – Vol. 18. – P. 1-7.

11.Head G., Ohmori K., Emura S., Takashima T. Risk factors of atherosclerosis and aortic pulse wave velocity // Angiology. – 2000. – Vol. 51. – P. 53-58.

12.Leibovitz E., Hazanov N., Zimlichman R. et al. Treatment with atorvastatin improves small artery compliance in patients with severe hypercholesterolemia // Amer. J. Hypertension. – 2001. – Vol. 14. – P. 1096-1098.

13.Lentner C. Geigy Scientific Tables. – New Jersey: CIBA–GEIGY, 1990. – 278 p.

14.Shige H., Dart A., Nestel P. Simvastatin improves arterial compliance in the lower limb but not in the aorta // Atherosclerosis. – 2001. – Vol. 155. – P. 245-250.

15.Smilde T.J., van den Berkmortel F.W., Wollersheim H. et al. The effect of cholesterol lowering on carotid and femoral artery wall stiffness and thickness in patients with familial hypercholesterolaemia // Eur. J. Clin. Invest. – 2000. – Vol. 30. – P. 473-480.

16.Tomochika Y., Okuda F., Tanaka N. et al. Improvement of atherosclerosis and stiffness of the thoracic descending aorta with cholesterol-lowering therapies in familial hypercholesterolemia // Arterioscler. Thromb. Vasc. Biol. – 1996. – Vol. 16. – P. 955-962.

17.White W. Blood pressure monitoring in cardiovascular medicine and therapeutics. – New Jersey: Humana Press, 2001. – 308 p.

Г.Д. Радченко, Ю.М. Сіренко, С.М. Кушнір, Ю.В. Кудіна, М.М. Рейко, С.В. Поташов, Г.В. Пономарьова.

Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска" АМН України, м. Київ.

Укркардіо