Якість життя в пацієнтів з м’якою та помірною артеріальною гіпертензією. Зміни під впливом антигіпертензивного лікування.

Основною метою медицини є збереження життя людини. Але при цьому терапевти загальної практики, психіатри, офтальмологи та отоларингологи, пластичні хірурги, лікарі реабілітаційної медицини та інші спеціалісти велику увагу приділяють покращанню якості життя пацієнта. Велика кількість медичних процедур спрямована на поліпшення фізичних, психологічних та соціальних функцій людини.

Згідно з визначенням ВООЗ, під здоров'ям розуміють повне відчуття фізичного, психологічного та соціального благополуччя [8, 9]. Це означає не тільки відсутність захворювання, а й здатність людини виконувати соціальну роль на роботі, в сім'ї та суспільстві. Хворий є найкращим експертом щодо визначення ефективності терапії для нього. Проте пацієнту необхідно допомогти оцінити свій стан.

За останні 30 років з розвитком комп'ютерних та інформаційних технологій стало можливим проводити достовірні та валідні "вимірювання" якості життя. Вони відображають стабільні відчуття пацієнта, що залежать від його інформованості, а тому значною мірою є суб'єктивними. У медицині виокремлено нову спеціальність – психометрію, розроблено багато анкет, найпоширенішою серед яких на поточний момент є опитувальник SF-36 [8–10, 12, 13]. Ця анкета була нормована для загальної популяції в США, країнах Європи (Франція, Італія, Данія) та Австралії. Окрім того, визначення якості життя за допомогою SF-36 з успіхом застосовувалося при різних захворюваннях (хірургічні втручання, бронхіальна астма, серцева недостатність, захворювання опорно-рухового апарату та ін.) [5, 6, 8, 9, 12, 13]. Анкета включає 36 пунктів, які згруповані у 8 шкал: фізичне функціонування (ФФ), рольове функціонування (РФ), інтенсивність болю (ІБ), загальний стан здоров'я (ЗСЗ), життєва активність (ЖА), соціальне функціонування (СФ), емоційний стан та психічне здоров'я (ПЗ). Пацієнт вибирає відповідь на запропоноване запитання. Кожна відповідь оцінюється у балах. При формуванні тієї чи іншої шкали ці бали сумуються та математично обробляються за стандартними формулами. Показники за кожною шкалою можуть мати значення від 0 до 100, де 100 означає повне здоров'я.

ФФ відображає ступінь впливу фізичного стану на виконання фізичних навантажень (самообслуговування, ходьба, підйом сходами, перенесення важких речей та ін.). Низькі показники за цією шкалою означають, що фізична активність пацієнта значно обмежена станом його здоров'я.

РФ – це вплив фізичного стану на повсякденну рольову діяльність (роботу, виконання повсякденних обов'язків). Низькі показники за цією шкалою означають, що повсякденна діяльність значно обмежена фізичним станом пацієнта.

ІБ свідчить про вплив болю на можливість виконувати повсякденну, включаючи домашню, роботу. Низькі показники за цією шкалою означають, що біль значно обмежує активність пацієнта.

ЗСЗ – оцінка пацієнтом свого стану здоров'я на теперішній момент та в перспективі лікування. Чим нижчим є цей показник, тим нижча оцінка стану здоров'я.

ЖА відображає відчуття сповнення сил та енергії або, навпаки, безсилля. Низький показник свідчить про втому пацієнта, зниження його життєвої активності.

СФ визначає, якою мірою фізичний або емоційний стан обмежує соціальну активність (спілкування). Низький показник демонструє значне обмеження соціальних контактів, зниження рівня спілкування у зв'язку з погіршенням фізичного та емоційного стану.

Рольове функціонування, зумовлене емоційним станом (РФЕ), дозволяє оцінити, якою мірою емоційний стан заважає виконувати роботу, в тому числі і повсякденну (включаючи великі витрати часу, зменшення обсягу виконаної роботи, зниження її якості). Низький показник за цією шкалою інтерпретується як обмеження у виконанні повсякденної роботи, пов'язані з погіршенням емоційного стану.

ПЗ характеризує настрій, наявність депресії, стурбованості. Цей показник є загальним показником позитивних емоцій. Його низьке значення свідчить про існування депресивних, тривожних переживань, психічне неблагополуччя.

Усі шкали формують два загальних показники: душевне та фізичне благополуччя. Фізичний компонент здоров'я (ФКЗ) становлять шкали ФФ, РФ, ІБ, ЗСЗ, психологічний компонент здоров'я (ПКЗ) – шкали ПЗ, РФЕ, СФ, ЖА. На теперішній момент розроблено норми показників здоров'я [9]. Так, загальний показник має бути більше 50.

Метою роботи була оцінка якості життя (порівняння з показниками норми) до лікування та на тлі антигіпертензивної терапії у пацієнтів з м'якою і помірною артеріальною гіпертензією.

Матеріал і методи

Дослідження ЕПІГРАФ-2 (Еналаприл Плюс Індапамід у лікуванні артеріальної Гіпертензії, оцінка ефективності та безпечності Раціональної Фармакотерапії) в Україні включало 235 пацієнтів. Вік учасників – у середньому (54,4±1,0) року. В 6 (2,6 %) пацієнтів рівень артеріального тиску (АТ) був менше 140/90 мм рт. ст., у 101 (43 %) – виявлено м’яку артеріальну гіпертензію (АГ), у 122 (51,8 %) – помірну, в 6 (2,6 %) – тяжку. Усі пацієнти з тяжкою АГ раніше не лікувалися і були включені у дослідження за побажанням лікарів, що проводили дослідження. Хворі з рівнем АТ менше 140/90 мм рт. ст., у яких відзначали цукровий діабет, були включені з тих міркувань, що цільовий АТ в осіб з цукровим діабетом становить 130/85, а не 140/90 мм рт. ст.

За протоколом у дослідження не включали хворих з тяжкою АГ (АТ 180/110 мм рт. ст.), ішемічною хворобою серця та стенокардією IV функціонального класу (ФК), нестабільною стенокардією, тих, яким проводили інвазивні втручання раніше ніж за 30 днів до включення в дослідження; з порушенням серцевого ритму, що потребували спеціального лікування, з фібриляцією передсердь, синдромом слабкості синусового вузла, атріовентрикулярною блокадою 2–3-го ступеня, серцевою недостатністю IV ФК (за класифікацією NYHA), хронічним легеневим серцем, бронхіальною астмою, гемодинамічно значущими вадами серця, гіпертрофічною кардіоміопатією, вторинною АГ, рівнем креатиніну, який більш як удвічі перевищував верхню межу норми відповідних лабораторій, що брали участь у дослідженні, з декомпенсованими захворюваннями печінки (підвищення рівня аланінамінотрансферази вдвічі більше норми лабораторії), некоригованими електролітними порушеннями (рівень калію менше 3,5 ммоль/л або більше 5,5 ммоль/л), декомпенсованим цукровим діабетом, непереносністю інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) в анамнезі та неспроможних підписати форму згоди або виконувати протокол дослідження. У дослідження також не включали вагітних, тих, що планували вагітність, та матерів-годувальниць.

Залежно від терапії всі пацієнти були розподілені на дві групи. Хворим 1-ї групи (n=161) призначали лікування за схемою:

Пацієнтам 2-ї групи (n=74) лікування призначалося на розсуд лікуючого лікаря. Не рекомендувалося використовувати в цій групі інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ. Обов'язковою умовою було надання хворим усних рекомендацій щодо модифікації способу життя, кожний другий пацієнт отримував надруковані "Пам'ятки хворого з артеріальною гіпертензією", розроблені в ННЦ "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України. Окрім того, обов'язковою була наполегливість лікаря в досягненні цільового АТ протягом 12 тиж лікування.

Якщо пацієнти на момент включення їх у дослідження вже отримували антигіпертензивну терапію, то її відміняли на 1–2 тиж (період відмивання). Якщо на момент другого візиту цільового рівня АТ не було досягнуто, то хворим 2-ї групи дозу призначеного препарату збільшували або додавали інший препарат.

Первинну ефективність терапії визначали за частотою досягнення цільового АТ як при офісному вимірюванні (менше 140/90 мм рт. ст.), так і при добовому моніторуванні АТ (ДМАТ) (середній денний АТ менше 135/85 мм рт. ст.).

Усім хворим на початку та наприкінці дослідження проводили офісне вимірювання систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) АТ з визначенням частоти скорочень серця (ЧСС), ДМАТ, електрокардіографію (ЕКГ), ехокардіографію, біохімічне дослідження крові з визначенням кліренсу креатиніну, рівня мікроальбумінурії, здійснювали оцінку витрат пацієнта на придбання антигіпертензивних препаратів, оцінку якості життя за допомогою опитувальника SF-36.

АТ вимірювали ртутним сфігмоманометром вранці між восьмою та десятою годинами перед прийомом наступної дози препаратів. САТ і ДАТ у положенні сидячи реєстрували на одній і тій же руці тричі та обчислювали середнє значення. ЧСС визначали після другого вимірювання [2, 3, 7]. Ці параметри фіксували не тільки на початку дослідження, а й під час 2-го і 3-го візитів – відповідно через 4 та 12 тиж лікування.

ДМАТ проводили на портативному апараті "АВРМ-04" ("Меdithech", Угорщина): у денний час – кожні 15 хв, уночі (з 22.00 до 6.00) – кожні 30 хв. Вивчали середньодобовий, денний, нічний САТ і ДАТ. Хворі вели звичайний спосіб життя, виконуючи побутові фізичні і психоемоційні навантаження [14]. Величину ранкового підйому САТ і ДАТ вираховували як різницю між максимальним рівнем у період між 6.00 та 12.00 та мінімальним рівнем уночі.

ЕКГ проводили на 12-канальному електрокардіографі. Визначали показники, що характеризують наявність гіпертрофії лівого шлуночка (ЛШ): бали за Естес, індекс Соколова–Лайона, індекси Корнела (індекс амплітуди та індекс тривалості) за загальноприйнятими правилами [3, 11].

Показники гемодинаміки та скорочувальної здатності міокарда ЛШ серця оцінювали за допомогою ехокардiографiї. Ультразвукове дослiдження серця виконували в М- та В-режимi стандартним способом. Кiнцеводiастолiчний (КДО) та кiнцевосистолiчний (КСО) об'єми ЛШ обчислювали за формулою Teicholtz [11]. Розраховували також фракцiю викиду (ФВ) ЛШ у відсотках.

Біохімічні аналізи включали визначення рівнів креатиніну, глюкози, калію, натрію, тригліцеридів та холестерину сироватки крові. Швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) розраховували за допомогою формули Cokroft–Gault [2, 3, 11]. Визначення рівня мікроальбумінурії проводили за допомогою смужкового тесту. Тривалість спостереження становила 3 міс.

Статистичну обробку результатів проводили після створення баз даних у системах Microsoft Excel за допомогою програми SPSS 13.0. Достовірність різниці між показниками на початку дослідження та на фоні лікування визначали методом парного двовідбіркового t-тесту для середніх. Достовірність різниці середніх між групами вираховували методом двовідбіркового незалежного t-тесту для середніх у групах з параметричним розподілом після визначення характеру розподілу. Проводили також кореляційний та лінійний або binary logistic регресійний аналіз.

Результати та їх обговорення

На початку дослідження групи достовірно не відрізнялися за основними клініко-демографічними показниками. Лише в 1-й групі достовірно частіше зустрічали вперше виявлену АГ і була більшою середня тривалість уже існуючої АГ. Окрім того, підвищений рівень загального холестерину також частіше виявляли в 1-й групі. За рівнем офісного САТ та ЧСС групи достовірно не відрізнялися, а рівень офісного ДАТ був достовірно вищим у 1-й групі. За даними лабораторних досліджень групи також достовірно не відрізнялися.

На початку дослідження 47 (29,2 %) пацієнтів 1-ї групи та 19 (25,7 %) 2-ї групи не приймали ніяких ліків. При цьому, з них відповідно 17 (36,2 %) та 12 (63,2 %) знали про підвищений АТ, але не лікувалися, а інші мали вперше виявлену АГ. Більшість пацієнтів в обох групах приймали інгібітори АПФ, причому в 1-й групі попереднє лікування інгібіторами АПФ та діуретиками спостерігали достовірно частіше.

Таким чином, стан пацієнтів 1-ї групи на початку дослідження був більш тяжким.

Антигіпертензивна ефективність за даними офісного вимірювання АТ. На початку терапії в 1-й групі комбінацію 10 мг еналаприлу і 2,5 мг індапаміду було призначено 70 (43,5 %) пацієнтам, комбінацію 20 мг еналаприлу і 2,5 мг індапаміду – 91 (56,5 %). У 2-й групі 37 (50 %) хворим призначили антагоністи кальцію, 38 (51,4 %) – b-адреноблокатори, 19 (25,7 %) – діуретики, 3 (4,1 %) – моксонідин. Окрім того, двом пацієнтам було призначено інгібітор АПФ та двом – блокатор рецепторів ангіотензину ІІ. Загалом на цьому етапі в 2-й групі 47 (63,5 %) пацієнтів отримували монотерапію, 24 (32,4 %) – два препарати, 3 (4,1 %) – три антигіпертензивних препарати.

За період лікування офісний АТ у всіх обстежених достовірно знизився в середньому з (157,6±0,8)/(95,0±0,6) до (127,1±0,6)/(79,7±0,4) мм рт. ст. (Р<0,001). Цільового офісного (менше 140/90 мм рт. ст.) та середньодобового АТ (менше 135/85 мм рт. ст.) досягли у 204 (86,8 %) осіб.

У 1-й групі вже через 4 тиж спостерігали достовірне зниження САТ і ДАТ з (158,8±0,9)/ (96,2±0,6) до (135,9±1,0)/(84,7±0,7) мм рт. ст. (Р<0,001). У 2-й групі достовірно зменшився лише ДАТ – з (92,5±1,1) до (83,9±0,9) мм рт. ст. (Р<0,001). Цільового офісного рівня АТ (менше 140/90 мм рт. ст.) через 4 тиж лікування було досягнуто у 109 (67,7 %) пацієнтів 1-ї групи та 37 (50 %) – 2-ї групи (Р<0,02).

Через 12 тиж лікування 55 (34,2 %) пацієнтів 1-ї групи продовжували отримувати комбінацію 10 мг еналаприлу і 2,5 мг індапаміду, 68 (42,2 %) – комбінацію 20 мг еналаприлу і 2,5 мг індапаміду та 38 (23,6 %) пацієнтів була призначена комбінація 40 мг еналаприлу і 2,5 мг індапаміду. При цьому спостерігали ще більш достовірне зниження як САТ, так і ДАТ до (126,1±0,7)/ (81,5±1,7) мм рт. ст. (Р<0,001). Цільового АТ було досягнуто у 142 (88,2 %) пацієнтів.

У 2-й групі через 12 тиж лікування 42 (56,8 %) пацієнти отримували антагоністи кальцієвих каналів, 43 (58,1 %) – b-адреноблокатори, 27 (36,5 %) – діуретики, 4 (5,4 %) – моксонідин, 3 (4,1 %) – блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, 2 (2,7 %) – інгібітори АПФ. На цьому етапі 38 (51,4 %) осіб отримували монотерапію, 29 (39,2 %) – комбінацію двох препаратів, 7 (9,5 %) – комбінацію трьох препаратів. У результаті лікування САТ і ДАТ достовірно знизилися порівняно з початком до (129,0±1,2)/(79,4±0,9) мм рт. ст. (Р<0,001). Цільового АТ було досягнуто у 62 (83,7 %).

У хворих 1-ї групи рівні офісного САТ та ДАТ знизилися в середньому відповідно на 32,7 та 14,7 мм рт. ст., що було достовірно більше, ніж у групі контролю (відповідно на 26,4 та 13,1 мм рт. ст.). За даними нашого дослідження, лікування комбінацією еналаприлу та індапаміду було більш ефективним щодо зниження АТ, ніж рутинна терапія.

В обох групах спостерігали достовірне зменшення ЧСС. Це цілком закономірно для хворих 2-ї групи, адже більшість з них отримували b-адреноблокатори. Для 1-ї групи такий вплив комбінованої терапії є свідченням антиадренергічної активності інгібітора АПФ еналаприлу.

Таким чином, результати дослідження показали високу антигіпертензивну ефективність проведеного лікування, при якому за відносно короткий термін (3 міс) вдалося досягти цільового АТ у понад 80 % пацієнтів. Це стало можливим завдяки як застосуванню повнодозової раціональної комбінації (1-ша група), так і наполегливості й кваліфікації лікарів, що проводили дослідження (2-га група). При цьому у хворих 1-ї групи достовірного зниження АТ досягли раніше, ніж у пацієнтів 2-ї групи, – вже через 4 тиж лікування.

Антигіпертензивна ефективність за даними ДМАТ. Загалом середньодобовий рівень САТ/ДАТ достовірно знизився з (141,1±1,0)/ (81,9±1,0) до (122,0±1,0)/(72,3±0,6) мм рт. ст. (Р<0,001). На початку дослідження у пацієнтів 1-ї групи був достовірно вищий рівень середньодобового та нічного САТ (Р=0,03). За іншими показниками групи достовірно не відрізнялися. Під впливом терапії в обох групах достовірно знизилися середньодобові, денні та нічні показники САТ/ДАТ відповідно на 20,7/10,6; 20,1/10,6 та 20,7/10 мм рт. ст., що було достовірно більше, ніж у групі контролю, – відповідно 15,4/7,0; 15,3/6,8 та 16,3/7,9 мм рт. ст.

Цільового рівня денного АТ (менше 135/85 мм рт. ст.) за даними ДМАТ було досягнуто в 118 (73,3 %) пацієнтів 1-ї групи та в 45 (60,8 %) пацієнтів 2-ї групи. Дані щодо величини середньодобового АТ були відсутніми в протоколах 10 пацієнтів 2-ї групи та 20 пацієнтів 1-ї групи. З тих хворих, у яких дані середньодобового АТ були представлені, цільового середньодобового АТ під впливом терапії досягли у 80 (56,7 %) пацієнтів 1-ї групи та 37 (57,8 %) пацієнтів 2-ї групи.

Таким чином, проведена терапія в обох групах ефективно знижувала середньодобовий, денний та нічний АТ. Лікування комбінацією еналаприлу та індапаміду характеризувалося дещо більшим ступенем зниження АТ порівняно з рутинною терапією.

Оцінка якості життя на початку дослідження. На початку дослідження обстежені мали значне порівняно зі здоровою популяцією зниження оцінок за шкалами РФ, ЗСЗ, СФ, РФЕ та ПЗ. За загальними показниками психічний компонент здоров'я був значно меншим від норми, в той час як фізичний компонент майже не відрізнявся від такого в нормальній популяції. Це свідчило про те, що в пацієнтів з м'якою та помірною АГ спостерігали більш значне погіршення психоемоційного стану, ніж фізичного.

При проведенні регресивного аналізу було визначено основні показники клініко-інструментального та біохімічного обстеження, які незалежно корелювали з показниками, що характеризували якість життя пацієнтів. Показник фізичної активності пацієнтів достовірно та незалежно корелював зі статтю (у чоловіків фізична активність була вищою), індексом маси тіла (чим більшим був індекс, тим більші обмеження у фізичній активності), наявністю ознак серцевої недостатності (при наявності цих ознак як на момент обстеження, так і в анамнезі, фізична активність була меншою), наявністю ретинопатії (при її наявності фізична активність була меншою). Фізична активність була вищою в пацієнтів з більшим індексом Соколова–Лайона, що характеризував наявність гіпертрофії ЛШ. Окрім того, спостерігали кореляційний зв'язок з віком (r=-0,19, p=0,004), рівнем офісного САТ (r=-0,14, p=0,035), рівнем середньодобового САТ (r=-0,14, p=0,05), тривалістю АГ (r=-0,38, p=0,001).

Показник РФ достовірно корелював з віком (чим він був більшим, тим більше фізичний стан обмежував можливість виконувати роботу), рівнем середньодобового, денного та нічного САТ (чим вищим був тиск, тим більші фізичні обмеження мав пацієнт при виконанні повсякденної роботи). Окрім того, на величину цього показника значно впливали наявність цукрового діабету та рівень глюкози крові.

Больові відчуття були пов'язані з тривалістю АГ (чим вона була більшою, тим частіше болі обмежували активність пацієнта), індексом маси тіла, наявністю ішемічної хвороби серця – стенокардії, наявністю цукрового діабету. Окрім того, больові відчуття частіше спостерігалися та обмежували активність у пацієнтів із порушенням функції нирок (чим нижчим був кліренс креатиніну, тим нижчою була оцінка за шкалою ІБ).

Оцінка ЗСЗ частіше була заниженою в пацієнтів з ознаками серцевої недостатності, наявністю гіпертрофії ЛШ за індексом Соколова–Лайона, з більш високим офісним САТ. Відчуття пацієнтом повноти життя залежало від статі (у чоловіків оцінка була вищою), наявності цукрового діабету та захворювань нирок. Окрім того, чим більше коштів міг пацієнт витрачати на придбання медикаментів, тим більшою була оцінка відчуття сповнення сил та енергії.

Оцінка обмежень пацієнта в спілкуванні залежала від рівня офісного САТ та наявності ознак серцевої недостатності. РФЕ, тобто можливість виконання повсякденної роботи залежно від емоційного стану, тісно корелювала з кількістю цигарок, яку пацієнт викурював протягом доби. Чим більше курив пацієнт, тим меншою була оцінка впливу емоційного стану на виконання повсякденної роботи. Відчуття тривоги, депресивні стани за шкалою ПЗ найчастіше спостерігали у пацієнтів з ознаками серцевої недостатності, з меншою ФВ, з більшим денним САТ, меншою ШКФ.

Таким чином, у пацієнтів з м'якою та помірною АГ спостерігали більш значне погіршення психічного стану здоров'я, ніж фізичного, яке тісно корелювало з рівнем АТ та наявністю ураження органів-мішеней або супутньої патології.

Зміна якості життя під впливом терапії. Під впливом терапії спостерігали достовірне покращання майже всіх показників оцінки якості життя, за винятком оцінки ЗСЗ, ЖА та ПЗ. Достовірно збільшилися оцінки ФКЗ та, особливо, ПКЗ. Більші позитивні зміни оцінки ФКЗ залежали від ступеня зменшення САТ (r=0,14, p=0,05) та ДАТ (r=0,22, p=0,003). Покращання психічного компоненту здоров'я корелювало не тільки зі змінами САТ і ДАТ (відповідно r=0,14, P=0,05 та r=0,13, p=0,065), а також із витратами хворого на придбання медикаментів протягом 3 міс (r=0,16, p=0,033) – чим вони були більшими наприкінці дослідження, тим більшим був ступінь зростання оцінки ПКЗ. Іншими словами, можливість пацієнта придбати медикаменти для ефективного зниження АТ сприяла покращанню психічного стану пацієнта. Отже, під впливом антигіпертензивної терапії не тільки достовірно зменшувався АТ, а й значно покращувалася якість життя хворих (особливо психічний стан, значне погіршення якого спостерігали на початку дослідження).

На початку дослідження групи в основному достовірно не відрізнялися за шкалами оцінки стану здоров'я. Тільки показник ПКЗ у 2-й групі був достовірно меншим, ніж у 1-й. Під впливом призначеної антигіпертензивної терапії спостерігали достовірне покращання ФФ, РФ, ІБ, ФКЗ та ПКЗ. При цьому, в пацієнтів 2-ї групи достовірно зменшувався показник ЖА (погіршувалося відчуття сповнення енергії та сил), у той час як у хворих 1-ї групи він достовірно не змінився. Більше того, під впливом терапії комбінацією еналаприлу та індапаміду спостерігали достовірне покращання СФ (тобто соціальної активності, можливості спілкування), у той час як у 2-й групі достовірних змін цього показника не було. У дослідженні ЕПІГРАФ-2, проведеному в 2005 р. у Росії, терапія комбінацією еналаприлу та індапаміду також сприяла зростанню оцінок за шкалами ФФ, РФ та РФЕ більшою мірою, ніж стандартна антигіпертензивна терапія [1].

Покращання оцінки ПКЗ достовірно корелювало із затратами пацієнта на придбання медикаментів (r=0,37, p=0,005) тільки у хворих 2-ї групи, пацієнти якої справді мали купувати призначені препарати. У хворих 1-ї групи такої залежності не спостерігали.

Таким чином, ефективна антигіпертензивна терапія сприяла покращанню якості життя хворих з АГ. Позитивні зміни оцінки стану психічного та фізичного здоров'я певною мірою залежали від вибору лікування – у групі лікування комбінацією еналаприлу та індапаміду вони були більшими.

Висновки

В обстежених пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією фізичний стан здоров'я майже не відрізнявся від такого в здоровій популяції, тоді як психічний стан був значно гіршим, що тісно корелювало з рівнем артеріального тиску та наявністю ураження органів-мішеней або супутньої патології.

Проведене лікування комбінацією еналаприлу та індапаміду, порівняно зі стандартною антигіпертензивною терапією, сприяло більш швидкому і значному зниженню артеріального тиску як за даними офісного вимірювання, так і за даними добового моніторування.

Ефективна антигіпертензивна терапія сприяла покращанню оцінки стану здоров'я. Чим вищим був ступінь зниження систолічного і діастолічного артеріального тиску, чим більше зростала оцінка фізичного та психічного компоненту здоров'я.

Позитивні зміни оцінки стану якості життя залежали не тільки від зниження артеріального тиску, а й від вибору препарату (у хворих, які приймали комбінацію еналаприлу та індапаміду, вони були більшими) та можливості придбати медикаменти пацієнтом (чим вона була більшою, тим більше покращувався психічний компонент здоров'я у хворих, що отримували стандартну антигіпертензивну терапію).

Література

1.Беленков Ю.Н. и рабочая группа исследования ЭПИГРАФ 2. Эналаприл Плюс Индапамид в лечении АГ: оценка эффективности и безопасности Рациональной Фармакотерапии. Применение нефиксированной комбинации Эналаприла и Индапамида (Энзикс). Дизайн и основные результаты исследования ЭПИГРАФ-2 // Сердце. – 2005. – № 4. – С. 3-9.

2.Коваленко В.М., Лутай М.І., Свіщенко Є.П. та ін. Рекомендації Українського товариства кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії. – К.: Віпол, 2004. – 84 с.

3.Сіренко Ю.М. Артеріальна гіпертензія: Посібник для лікарів. – К.: Морион, 2002. – 201 с.

4.2003 European Society of Hypertension – European Society of Cardiology guidelines for management of arterial hypertension // J. Hypertension. – 2003. – Vol. 21. – P. 1011-1053.

5.Barnason S., Zimmermann L., Anderson A. et al. Functional status outcomes of patients with a coronary artery bypass graft over time // Heart Lung. – 2000. – Vol. 29. – P. 33-46.

6.Berkhuysen M., Nieuwland W., Buuk B. et al. Effect of high-versus low-frequency exercise training in multidisciplinary cardiac rehabilitation on health-related quality of lefe // J. Cardiopulmonary Rehabil. – 1999. – Vol. 19. – P. 22-28.

7.Hansson L., Hedner T. Hypertension Manual 2000. Layout Bohlin Production AB, 2000. – 128 p.

8.http://ww.sf-36.com

9.http://www.qulitymetric.com

10.Jette D., Downing J. Health status of individuals entering a cardiac rehabilitation program as measued by the Medical Outcomes Study 36-Item Short-Form Survey (SF-36) // Phys. Ther. – 1994. – Vol. 74. – P. 521-527.

11.Lenter C. Geigy scientific tables. – Basel: CIBA-GEIGY Corporation, 1990. – 278 p.

12.Ware J., Kosinski M., Keller S. SF-36 Physical and mental health summary scales: A User's Manual. – Boston, Mass: "The Health Institute, New England Medical Center", 1993.

13.Ware J.E., Snow K., Kosinski M., Gandek B. SF-36 Health Survey. Manual and interpretation guide. – Boston, Mass: "The Health Institute, New England Medical Center", 1993.

14.White W. Blood pressure monitoring in cardiovascular medicine and therapeutics. – New Jersey: Humana Press, 2001. – 308 p.

Г.Д. Радченко, Ю.М. Сіренко.

Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ.

Украинский кардиологический журнал