Вуглеводний обмін та 5-річний прогноз у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які пройшли лікування у спеціалізованому відділенні.

Загальновідомо, що хворі на цукровий діабет (ЦД) мають більш високу частоту виникнення несприятливих подій, ніж пацієнти без цього захворювання. Окрім того, особам з рівнем глюкози сироватки крові натще понад 100 мг/дл (5,6 ммоль/л) рекомендують проводити глюкозо-толерантний тест, адже в них може бути діагностовано ЦД або порушення толерантності до глюкози при навантаженні [1, 3, 4]. Згідно з критеріями Міжнародної діабетичної асоціації (IDF) однією з ознак метаболічного синдрому (МС) є збільшення рівня глюкози до 100 мг/дл та більше [26]. У пацієнтів з МС відзначають більш несприятливий прогноз, ніж у пацієнтів без такого [2, 7, 8, 14, 20]. Адже навіть невелике збільшення рівня глюкози, коли він не перевищує встановлену межу для діагностики ЦД – 120 мг/дл, свідчить про зростання ймовір-ності виникнення серцево-судинних ускладнень.

Мета роботи – з'ясувати вплив наявності цукрового діабету на виникнення несприятливих подій у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які пройшли лікування у спеціалізованому відділенні симптоматичних артеріальних гіпертензій. Окрім того, ми оцінили частоту виникнення основних ускладнень залежно від початкового рівня глюкози сироватки крові та наявності ознак метаболічного синдрому, визначили основні фактори, що були пов'язані з виникненням нових випадків цукрового діабету.

Матеріал і методи

У ретроспективний аналіз було включено 524 пацієнти з різним ступенем артеріальної гіпертензії (АГ) за критеріями ВООЗ. Хворі проходили лікування у відділенні симптоматичних артеріальних гіпертензій ННЦ "Інститут кардіо-логії ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України протягом 1997–1999 років. У 48 (9,2 %) пацієнтів відзначали ЦД на момент госпіталізації. Ще у 8 пацієнтів ЦД було виявлено при обстеженні у стаціонарі. Не включали хворих із вторинною АГ, причиною якої була ендокринна патологія (альдостеронізм, феохромоцитома, тиреотоксикоз, мікседема та ін.), та без стійкого підвищення артеріального тиску (АТ) (гіпертонічна хвороба І стадії, нейроциркуляторна дистонія). Середній строк спостереження становив (57,7±4,6) міс.

Крім клініко-демографічних даних, враховували терапію, яку призначали і рекомендували для подальшого прийому, наявність шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем – понад 30 мл чистого алкоголю на добу), рівень систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) АТ при виписці зі стаціонару, показники біохімічного та загальноклінічного аналізу крові, сечі, показники гіпертрофії лівого шлуночка (ЛШ) за даними стандартної ЕКГ, показники ехокардіографії.

Вимірювання АТ проводили за допомогою ртутного сфігмоманометра вранці між восьмою та десятою годинами відповідно до рекомендацій Американської асоціації кардіологів.

Реєстрацію САТ та ДАТ у положенні сидячи проводили на одній і тій же руці двічі з інтервалом 2 хв, якщо різниця показників АТ не перевищувала 5 мм рт. ст. При виявленні більшої різниці між отриманими величинами проводили третє вимірювання та обчислювали середнє значення з двох або трьох послідовних вимірювань. Частоту скорочень серця (ЧСС) визначали після другого вимірювання.

Індекс маси тіла вираховували за формулою Індекс маси тіла = маса тіла (у кг)/зріст2 (у м).

Електрокардіографію проводили на 12-канальному електрокардіографі "Unicar" ("Юні-кар", Україна) або на портативному одноканальному електрокардіографі "ЕК1Т-03М2" (Україна). Визначали показники, що характеризують наявність гіпертрофії ЛШ: бали за Естес, індекс Соколова–Лайона, показники Корнелла (індекс амплітуди та індекс тривалості) за загальноприйнятими правилами [16].

Біохімічні аналізи проводили на автоматичному фотометрі "Livia" ("Сormay", Польща) та на електролітному аналізаторі ("Ciba Corning", Велика Британія). Визначали рівень креатиніну, глюкози, холестерину, тригліцеридів, калію, натрію. Величину кліренсу креатиніну розраховували за допомогою формули Cocroft–Gault [10, 16].

Показники гемодинамiки та скорочувальної здатності мiокарда ЛШ серця оцiнювали за допомогою ехокардiографiї на апаратi "Sonоlinе SL-1" ("Siemens", Німеччина). Ультразвукове дослiдження серця виконували в М- та В-режимi стандартним способом. Визначали розмір лівого передсердя – для чоловіків більше норми вважали розмір 4,2 см та більше, для жінок – 3,9 см, а також кінцеводіастолічний та кінцевосистолічний розміри ЛШ. Масу мiокарда ЛШ серця обчислювали згідно з методикою Penn-Convention [16]. Площу поверхні тіла вираховували за стандартними таблицями згідно з формулою Du Bois [16]. Об'ємнi параметри періоду наповнення, такi як кiнцеводiастолiчний та кiнцевосистолiчний об'єми ЛШ обчислювали, використовуючи формулу Teicholtz. Розраховували також фракцiю викиду ЛШ.

Через 5 років усім пацієнтам була розіслана поштою стандартна анкета, на запитання якої пацієнт мав відповісти письмово. Серед основних запитань були такі: Чи змінили вилікування, призначене в стаціонарі? Які антигіпертензивні препарати ви зараз приймаєте? Який АТ у себе найчастіше реєструєте? Чи виникали у вас такі несприятливі події, як інсульт, інфаркт міокарда (ІМ), серцева або ниркова недостатність, ЦД, інші серцево-судинні події (аневризма аорти, перенесене аортокоронарне шунтування, порушення ритму серця, гіпертензивний криз та ін.), що потребували госпіталізації? Якщо розвинулися, то в якому місяці і році? Якщо пацієнт помер, то родичі відповідали на запитання, вказуючи причини смерті та дати (згідно зі свідоцтвом про смерть).

Усі пацієнти отримували антигіпертензивну терапію та частково статини. Пацієнти з цукровим діабетом отримували гіпоглікемічну терапію. Статистичну обробку результатів проводили після створення бази даних у системі "Microsoft Exсel" за допомогою програм, інтегрованих у систему, та програми "SPSS 13.0". Вплив факторів на частоту розвитку несприятливих подій визначали при уніваріантному та мультиваріантному Cox регресивному статистичному аналізі з обчисленням нестандартизованого та стандартизованого відношення шансів (OR) при достовірному 95 % довірчому інтервалі (ДІ). Різницю між частотою виникнення подій у групах визначали при Log rank аналізі.

Результати та їх обговорення

Комбіновану кінцеву точку зареєстровано у 141 (26,9 %) випадку – або ІМ, або інсульт, або нестабільну стенокардію, що потребувала госпіталізації, або ниркову недостатність, або серцеву недостатність, або нововиявлений ЦД, або госпіталізацію з іншої серцево-судинної причини (аневризму аорти, аортокоронарне шунтування, крововилив у сітківку ока та ін.), або смерть. ІМ зареєстрували у 21 (4 %) пацієнта, інсульт – у 33 (6,3 %), нестабільну стенокардію – у 34 (6,4 %), термінальну стадію ниркової недостатності – у 6 (1,1 %), верифіковану серцеву недостатність – у 16 (3,1 %), ЦД – у 20 (3,8 %), смерть – у 44 (8,4 %), з них у 4 пацієнтів причина смерті невідома, у 5 пацієнтів – онкологічна. Кількість госпіталізацій з тих чи інших причин становила 134 (25,6 %).

Ми не відзначили достовірного зв'язку між наявністю ЦД та частотою виникнення комбінованої кінцевої точки – у пацієнтів без ЦД вона становила 26 %, у пацієнтів із ЦД – 37,5 % (Р=0,1). Значно більшою була частота виникнення ниркової недостатності у пацієнтів із ЦД (OR=4,7, P=0,03), що не залежала від віку (OR=9,8, P=0,015, ДІ 1,5–14,8). Смертність пацієнтів з АГ та ЦД становила 23 %, що достовірно перевищувало у 3,5 разу смертність у пацієнтів з АГ без ЦД – 6,9 % (P=0,001, ДІ 1,8–7,1). Стандартизований за віком показник свідчив про достовірний вплив ЦД на частоту виникнення смерті в обстежених пацієнтів (OR=2,4, P=0,019, ДІ 1,15–4,8).

Для оцінки прогнозу залежно від рівня глюкози сироватки крові натще ми розподілили всіх пацієнтів на три групи: у 1-шу групу (n=366) увійшли хворі з АГ та з рівнем глюкози сироватки крові менше 100 мг/дл, у 2-гу (n=102) – пацієнти з АГ та рівнем глюкози сироватки крові 100– 119 мг/дл, у 3-тю (n=56) – пацієнти з АГ та рівнем глюкози сироватки крові 120 мг/дл та більше або із встановленим раніше ЦД, у тому числі ті, що приймали антидіабетичні препарати. За сучасними критеріями пацієнти з рівнем глюкози 100–120 мг/дл належать до категорії хворих з підвищеним рівнем глюкози натще, у яких збільшений ризик виникнення несприятливих подій. Окрім того, в останніх Рекомендаціях Міжнародної діабетичної федерації одним із критеріїв МС є рівень глюкози 100 мг/дл (5,6 ммоль/л). Тому ми і розділили наших пацієнтів за такими рівнями глюкози. За основними клініко-демографічними показниками, рівнем офісного АТ як при госпіталізації, так і при виписці, групи достовірно не відрізнялися між собою.

Ми не відзначили достовірної різниці в частоті виникнення загальної кінцевої точки, інсульту, інфаркту міокарда у групах. Через незначну кількість випадків розвитку ниркової недостатності не спостерігали достовірного впливу рівня глюкози на частоту виникнення цього ускладнення. Лише при аналізі смертності ми отримали достовірну різницю між групами. У першій групі частота виникнення смерті становила 6,2 %, що було достовірно менше в 1,9 разу, ніж у пацієнтів 2-ї групи – 11,8 % (P=0,05), та у 3,5 разу менше, ніж у пацієнтів 3-ї – 21,9 % (OR=3,53, P=0,003). Різниця цього показника між 2-ю та 3-ю групами була недостовірною.

Таким чином, чим більше був порушений вуглеводний обмін, тим гіршими були показники виживання пацієнтів з АГ.

Ми не відзначили впливу контролю рівня глюкози на частоту виникнення смерті у пацієн-тів із ЦД. Це підтверджує результати інших досліджень, в яких було показано, що для запобігання виникненню ускладнень у пацієнтів з АГ та ЦД більше значення має контроль АТ, а не рівня глюкози [5, 8, 10, 13, 27].

У літературі часто пацієнтів з рівнем глюкози натще 100–119 мг/дл відносять до пацієнтів із порушеним обміном глюкози, у них найчастіше спостерігають ознаки інсулінорезистентності та виявляють клінічні ознаки МС [3, 6, 22, 23]. В індустріальних країнах серед населення віком понад 30 років поширеність МС становить 10– 20 %. Відомо, що у США частота виявлення МС серед хворих на ЦД 2-го типу становить 23,7 % і підвищується до 43 % в осіб віком понад 60 років [22], у Великобританії МС виявляють у 25 % хворих. При обстеженні 1697 мешканців Фінляндії та Швеції, хворих на ЦД 2-го типу, ознаки МС були виявлені у 78 % обстежених [15]. На жаль, в Україні даних про поширеність МС серед хворих на ЦД 2-го типу немає [3].

У результаті активних досліджень на сьогод-ні визначено клініко-лабораторні прояви МС – ЦД 2-го типу або порушення толерантності до глюкози; порушення ліпідного обміну у вигляді підвищення вмісту тригліцеридів та зниження рівня антиатерогенних ліпопротеїдів високої густини в плазмі крові; ожиріння з переважним відкладенням жирової тканини в ділянці передньої черевної стінки (абдомінальне або центральне ожиріння); АГ; мікроальбумінурія [17].

У міжнародній практиці вперше критерії МС були сформульовані Робочою групою ВООЗ [4]. Неадекватність критеріїв, які запропонувала ВООЗ, почали обговорювати відразу після їх появи. По-перше, основним недоліком був вибраний рівень нормального АТ – 160/90 мм рт. ст., хоча на рік раніше у доповіді JNC-VI було запропоновано перегляд цільового рівня АТ, який у хворих з ЦД 2-го типу повинен бути нижчим за 130/85 мм рт. ст. [20]. По-друге, хоча наявність мікроальбумінурії тісно пов'язана зі збільшенням серцево-судинної захворюваності, частота виявлення мікроальбумінурії при МС низька [3, 12]. Крім того, результати нещодавно проведеного дослідження норвезьких учених показали, що ступінь вираженості інсулінорезистентності не корелює з рівнем мікроальбумінурії [14]. Робочі критерії комітету експертів Національної освітньої програми США з холестерину, присвяченої виявленню, оцінці та лікуванню високого рівня холестерину крові у дорослих (ATP III, 2001) [11], більше відповідають як клінічним, так і епідеміологічним потребам.

Згідно з дослідженнями, що проводили в США, серед 8608 осіб віком понад 20 років, у яких МС діагностували за обома критеріями (АТР ІІІ та ВООЗ), було показано, що у 23,9 % обстежених МС був діагностований за критеріями АТР ІІІ, у 25,1 % – за критеріями ВООЗ [4, 12]. Це свідчить про доволі широку поширеність та необхідність використовувати діагностичні критерії МС при обстеженні великих верств населення з метою раннього виявлення груп ризику розвитку серцево-судинних захворювань.

Дотепер чітко не визначено, чи має прогностичне значення наявність МС, чи збільшення кількості серцево-судинних ускладнень у хворих з МС пов'язане з такими традиційними факторами ризику, як АГ, ожиріння, дисліпопротеїнемія, або є самостійним внеском інсулінорезистентності та компенсаторної гіперінсулінемії [7, 18, 19].

Ми спробували оцінити прогностичне значення МС в обстежених пацієнтів. Для цього розділили пацієнтів на групи залежно від наявності ознак МС. При аналізі користувалися критеріями АТР ІІІ, але дещо модифікованими, – ожиріння визначали не за окружністю талії, а за індексом маси тіла (понад 28,7 кг/м2), оскільки при госпіталізації в 1997–1999 роках не визначали окружність талії. Модифікований критерій часто застосовують у клінічних ретроспективних дослідженнях, він базується на даних регресійного аналізу, що визначає залежність індексу маси тіла від окружності талії:

Індекс маси тіла = (0,307 · окружність талії) – 2,6 (для чоловіків)

та Індекс маси тіла = (0,394 · окружність талії) – 6,0 (для жінок) [15, 24, 25].

За умов відсутності повних даних в аналіз було включено лише 407 пацієнтів: 115 (28,3 %) хворих мали три ознаки МС та більше, 292 (71,7 %) – менше трьох ознак МС. В усіх пацієнтів відзначали АГ.

Ми не виявили достовірної різниці між групами у частоті виникнення комбінованої кінцевої точки, ІМ, інсульту, ниркової недостатності. Проте відзначали високодостовірну різницю у частоті виникнення смерті між групами: у пацієнтів з трьома ознаками МС та більше вона становила 13,1 %, що було достовірно вище при Log rank аналізі, ніж у пацієнтів з меншою кількістю ознак МС – 5 % (Р=0,0057). При Cox регресивному аналізі наявність трьох ознак МС та більше незалежно від віку збільшувала ризик виникнення смерті у 2,6 разу (Р=0,008, ДІ 1,288–5,39). При вилученні з аналізу пацієнтів з порушенням обміну глюкози (з ЦД або рівнем глюкози понад 100 мг/дл) ми не спостерігали достовірної різниці у частоті виникнення будь-якої кінцевої точки у пацієнтів з ознаками МС.

Таким чином, отримані дані свідчать про те, що у пацієнтів з АГ наявність додаткових двох ознак МС, у тому числі порушення вуглеводного обміну, призводить до збільшення смертності, а отже необхідно виділяти таких пацієнтів в окрему групу спостереження та проводити корекцію всіх факторів, що є критеріями діагностування МС.

Останнім часом значну увагу приділяють запобіганню виникненню нових випадків ЦД, особливо у пацієнтів з АГ, яким призначали тривалу антигіпертензивну терапію [9, 21]. У нашому дослідженні виникнення нових випадків ЦД частіше реєстрували у хворих більш старшого віку (OR=1,032, P=0,025, ДI 1,004–1,064), з підвищеним САТ при госпіталізації (OR=1,019, P=0,074, ДI 0,998–1,039), з більш вираженою гіпертрофією ЛШ – з більшою товщиною між-шлуночкової перегородки (OR=3,58, P=0,07, ДI 0,902–14,22) та більшою кількістю балів за Естес (OR=1,3, P=0,043, ДI 1,008–1,676), з більшою масою тіла (OR=1,046, P=0,008, ДI 1,012–1,082), з більшим початковим рівнем глюкози сироватки крові (OR=1,010, P=0,072, ДI 0,999–1,021) та більшою кількістю лейкоцитів при загальному аналізі крові (OR=1,264, P=0,056, ДI 0,99–1,60). При стандартизації за терапією незалежним фактором ризику виникнення ЦД виявилася лише маса тіла (OR=1,037, P=0,017, ДI 1,007–1,068). Крім того, прийом ацетилсаліцилової кислоти сприяв зменшенню кількості нових випадків ЦД (OR=0,136, P=0,057, ДI 0,017–1,06). Кількість призначених препаратів також негативно впливала на частоту виникнення нового ЦД – чим більшою була кількість препаратів, тим частіше виникав ЦД (OR=1,950, P=0,006, ДI 1,212–3,136).

Таким чином, у нашому дослідженні єдиним незалежним фактором ризику виникнення нового ЦД була збільшена маса тіла. Менше значення мали вік хворого, рівень АТ при госпіталізації, що характеризує ступінь АГ, – при більшому рівні ймовірність виникнення ураження судин більша, наявність гіпертрофії ЛШ (маркер ураження органів-мішеней), початковий рівень глюкози. Частота виникнення ЦД у нашому дослідженні становила 3,8 %, цей показник був зіставним з даними метааналізу L. Opie та R. Schall – 3,1 % при терапії інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), блокаторами ангіотензинових рецепторів та/або антагоністами кальцію і 4,2 % при терапії b-адреноблокаторами та/або діуретиками або плацебо [21]. Згідно з даними цього метааналізу при призначенні інгібіторів АПФ або антагоністів кальцію частота вявлення нового ЦД була нижчою на 26 % порівняно з традиційною терапією (b-адреноблокаторами або діуретиками). У нашому дослідженні ми не відзначили переваги якоїсь групи антигіпертензивних препаратів у запобіганні виникненню ЦД. Можливо, через те що дослідження було нерандомізованим і більшість пацієнтів приймали комбіновану терапію, яка у 458 (87,4 %) пацієнтів включала або інгібітори АПФ, або антагоністи кальцію.

Ми проаналізували частоту виникнення нових випадків ЦД залежно від початкового рівня глюкози. У групі пацієнтів з початковим рівнем глюкози у сироватці крові менше 100 мг/дл тільки у 2,5 % пацієнтів виникав ЦД, тоді як у групі з рівнем глюкози 100–119 мг/дл – у 5,5 % (OR=2,53, P=0,091). Можливо, при більшій кількості пацієнтів різниця між групами була б достовірною.

На підставі проведеного дослідження можемо запропонувати такі практичні рекомендації.

Висновки

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом ризик виникнення ниркової недостатності та смерті були відповідно у 4,7 та 3,5 разу більшими, ніж у пацієнтів з артеріальною гіпертензією без цукрового діабету.

На виживання пацієнтів з артеріальною гіпертензією впливали порушення вуглеводного обміну: ризик смерті при рівні глюкози сироватки крові натще у межах 100–119 мг/дл був більший у 1,9 разу, ніж такий при рівні глюкози менше 100 мг/дл, а при рівні 120 мг/дл та більше – в 3,53 разу.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією наявність додаткових двох і більше клінічних ознак метаболічного синдрому, в тому числі порушення вуглеводного обміну, за критеріями АТР ІІІ призводила до збільшення смертності у 2,6 разу, порівняно з такою у пацієнтів з однією ознакою або без ознак метаболічного синдрому. Метаболічний синдром, що діагностувався на основі наявності артеріальної гіпертензії без ознак порушення обміну глюкози, не мав прогностичного значення в обстежених пацієнтів.

Єдиним незалежним фактором ризику виникнення нових випадків цукрового діабету в нашому дослідженні була маса тіла (OR=1,037, P=0,017, ДI 1,007–1,068).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією без цукрового діабету та з рівнем глюкози сироватки крові менше 100 мг/дл частота виникнення нових випадків цукрового діабету була у 2,53 разу меншою – 2,5 %, ніж у пацієнтів з рівнем глюкози 100–119 мг/дл – 5,5 %.

Література

1.Кравчун Н.О. Роль окремих компонентів метаболічного синдрому у розвитку серцево-судинних ускладнень у хворих на цукровий діабет 2-го типу // Ендокринологія. – 2005. – Т. 10, № 2. – С. 156-164.

2.Маньковский Б.Н. К вопросу о вторичной профилактике инсульта у больных сахарным диабетом: взгляд эндокринолога // Практич. ангіолог. – 2006. – № 4(05). – C. 24-25.

3.Целуйко В.И., Чернышов В.А., Малая Л.Т. Метаболический синдром Х. – Х.: Гриф, 2002. – 250 с.

4.Alberti K.G., Zimmet P. Definition, diagnosis and classification of diabetes mellitus and its complications. Part 1. Diagnosis and classification of diabetes mellitus, provisional report of a WHO consultation // Diabetic Medicine. – 1998. – Vol. 15. – Р. 539-553.

5.Blood Pressure Lowering Treatment Trialists Collaboration. Effects of different blood-pressure-lowering regimens on major cardiovascular events; results of prospectively-designed overviews of randomized trials // Lancet. – 2003. – Vol. 362. – P. 1527-1545.

6.Bloomgarden Z.T. Definitions of the insulin resistance syndrome: The 1st World Congress on the Insulin Resistance Syndrome // Diabetes Care. – 2004 – Vol. 27, № 3. – P. 824-830.

7.Cheal K.L., Abbasi F., Lamendola C. et al. Relationship to іnsulin resistance of the adult treatment panel III diagnostic сriteria for identification of the metabolic syndrome // Diabetes. – 2004. – Vol. 53. – P. 1195-1200.

8.Citrome L. Metabolic syndrome and cardiovascular disease // J. Psychopharmacology. – 2005. – Vol. 19, № 6 (Suppl.). – P. 84-93.

9.D'Agostino R.B., Hamman R.F., Karter A.J. et al. for the Insulin resistance atherosclerosis study investigators. Cardiovascular disease risk factors predict the development of type 2 diabetes // Diabetes Care. – 2004. – Vol. 27. – P. 2234-2240.

10.2003 European Society of Hypertention – European Society of Cardiology guidelines for management of arterial hypertension // J. Hypertention. – 2003. – Vol. 21. – P. 1011-1053.

11.Executive Summary of the Third Report of the National Cholesterol Education Program (NCEP) Expert Panel on Detection, Evaluation, and Treatment of High Blood Cholesterol in Adults (Adult Treatment Panel III) // JAMA. – 2001. – Vol. 285. – P. 2486-2497.

12.Ford E.S., Giles W.H. A comparison of the prevalence of the metabolic syndrome using two proposed definitions // Diabetes Care. – 2003. – Vol. 26. – P. 575-581.

13.Hypertension and Diabetes Study Group. Hypertension in diabetes study: I. Prevalence of hypertension in newly presenting type 2 diabetic patients and the association with risk factors for cardiovascular and diabetic complications // J. Hypertension. – 1993. – Vol. 11. – P. 309-317.

14.Isomaa B., Almgren P., Tuomi T. et al. Cardiovascular morbi-dity and mortality associated with the metabolic syndrome // Diabetes Care. – 2001. – Vol. 24. – P. 683-689.

15.Lean M., Han T., Morrison C. Waist circumference as a measure for indicating need for weight management // Brit. Med. J. – 1995. – Vol. 311. – P. 158-161.

16.Lenter C. Geigy scientific tables. – Basel: CIBA-GEIGY Corporation, 1990. – 278 p.

17.McAuley K.A., Williams S.M., Mann J.I. et al. Diagnosing insulin resistance in the general population // Diabetes Care. – 2001. – Vol. 24. – P. 460-464.

18.McNeill A.M., Rosamond W.D., Girman C.J. et al. The metabolic syndrome and 11-year risk of incident cardiovascular disease in the atherosclerosis risk in Communities Study // Diabetes Care. – 2005. – Vol. 28, № 2. – P. 385-390.

19.Nilsson P.M. Study in on prediction of CVD based on three different definitions of the Metabolic syndrome in Malmo, Sweden // Diabetic Medicine. – 2007, in press.

20.Nugent A.P. The metabolic syndrome // Nutr. Bull. – 2004. – Vol. 29. – P. 36-43.

21.Opie L., Schall R. Old antihypertensive and new diabetes // J. Hypertension. – 2004. – Vol. 22. – P. 1453-1458.

22.Reaven G.M. Banting Lecture 1988. Role of insulin resistance in human disease // Diabetes. – 1988. – Vol. 37. – P. 1596-1607.

23.Reaven G.M. Pathophysiology of insulin resistance in human disease // Physiol. Rev. – 1995. – Vol. 75, № 3. – P. 473-486.

24.Sattar N., Gaw A., Scherbakova O. et al. Metabolic syndrome with and without C-reactive protein as a predictor of coronary heart disease and diabetes in the West of Scotland coronary prevention study // Circulation. – 2003. – Vol. 108. – P. 414-419.

25.Sundstrom J., Riserus U., Byberg L. et al. Clinical value of the metabolic syndrome for long-term prediction of total and cardiovascular mortality: prospective, population based cohort study // Brit. Med. J. – 2006. – Vol. 332. – P. 878-882.

26.The IDF consensus worldwide definition of the metabolic syndrome // Medline.

27.UK Prospective Diabetes Study Group. Efficacy of atenolol and captopril in reducing risk of macrovascular and microvascular complications in type 2 diabetes: UKPDS 39 // Brit. Med. J. – 1998. – Vol. 317. – P. 713-720.

Г.Д. Радченко.

Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ.

Украинский кардиологический журнал