Ксефокам у лікуванні хронічного больового синдрому у хворих на злоякісні новоутворення

Щорічно у світі виявляється близько 6 млн випадків різних форм раку і від цієї хвороби вмирають понад 4 млн чоловік, що становить 10 % від загального числа випадків смерті; 3,5 млн хворих, за даними ВООЗ, страждають від болю різної інтенсивності, з них 60–70 % - інкурабельних. За прогнозами медиків, до 2020 року реєструватиметься 15–20 млн нових випадків онкологічної патології на рік (WHO Expert Committee, 1998). У структурі захворюваності основне місце займають рак легенів, шкіри, шлунка, кишечника, молочної залози (Бюлетень Національного канцер­реєстру України, 2008). Хронічний біль супроводжує всі поширені форми злоякісних пухлин. Біль - це неприємні відчуття та емоційні переживання, що виникають у зв’язку з наявною або потенційною загрозою ураження тканин (IASP). Проблема знеболення у хворих із поширеними формами злоякісних новоутворень є найважливішою для охорони здоров’я (WHO, 1998), оскільки полегшення страждань невиліковно хворого пацієнта - одне з головних завдань клінічної медицини. Хронічний біль відчувають приблизно 90 % хворих у стадії генералізованого онкологічного процесу. У нашій країні щорічно близько 40 тис. онкологічних хворих страждають від болю. З них близько 40 % хворих із проміжними стадіями захворювання і 60 % із генералізованими стадіями пухлинного процесу відчувають біль різної інтенсивності - від помірної до сильної. Інтенсивність онкологічного болю не залежить безпосередньо від типу тканинного ураження. Існує багато тестів для оцінки болю у вигляді питальників, сходів, балів. Найпоширенішою, «робочою» і простою для хворого є система балів, градуйована від 0 до 4, де 0 - немає болю, 1 - помірний біль, 2 - середній, 3 - сильний і 4 - дуже сильний (болісний). Нерідко застосовують також візуально­аналогову шкалу (ВАШ) інтенсивності болю (або аналогові візуальні сходи (АВС)). Така шкала являє собою лінію завдовжки 100 мм, з одного боку є позначення «болю немає», з іншого - «біль нестерпний». Хворого просять поставити мітку між цими двома полюсами для позначення інтенсивності болю.

Показник вимірюють у міліметрах. Такі ж сходи виражаються числовим значенням від 0 (відсутність болю) до 100 (нестерпний біль) або у відсотках. Використовуються також питальники, що асоціюють АВС з оцінкою якості життя, враховуючи фізичну активність хворого. Отже, принципи комплексного й адекватного лікування больового синдрому в онкологічних хворих грунтуються перш за все на врахуванні причин та механізмів виникнення та розвитку болю в кожному конкретному випадку. У лікуванні больового синдрому найбільш простим і доступним для хворих і для лікарів усіх спеціальностей є метод фармакотерапії. У даний час у терапії хронічного болю в онкологічних хворих застосовують ненаркотичні та наркотичні анальгетики за триступінчастою схемою, що складається з послідовного застосування анальгетиків зі зростаючою силою дії, залежить від збільшення інтенсивності болю. Досягнення оптимального знеболення визначається трьома основними правилами: 1) вибирати препарат, що знімає або помітно зменшує болі за 2–3 дні; 2) призначати анальгетики обов’язково за годинною схемою, тобто чергову дозу препарату хворий повинен отримувати до припинення дії попередньої дози; 3) прийом знеболюючих препаратів повинен відбуватися по висхідній - від максимальної слабодіючої дози до мінімальної сильнодіючої. Як правило, лікування починають із нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), що мають периферичний механізм дії. Протизапальна та знеболювальна дія НПЗП обумовлена їх гальмівним впливом на синтез та активність простагландинів, що є основними медіаторами запалення, визначають його виникнення, динаміку та наслідки. Простагландини, що синтезуються у тканинах під дією циклооксигеназ, стимулюють больові рецептори, активують медіатори запалення в разі різних патологічних процесів. І дотепер проводиться пошук нових лікарських препаратів, що мають оптимальне співвідношення знеболювального та протизапального ефектів та високий ступінь безпеки. З цієї точки зору привертає увагу препарат Ксефокам.  

Ксефокам (лорноксикам) - це новий нестероїдний протизапальний препарат фірми Nycomed (Австрія) класу оксикамів. Він справляє високий інгібуючий ефект на ЦОГ­1 та ЦОГ­2. Крім того, препарат гальмує утворення інтерлейкіну­6 та вивільнення активних форм кисню. Його анальгетичний ефект подібний до опіоїдних анальгетиків. На відміну від традиційних оксикамів для Ксефокаму характерний короткий період напіввиведення з плазми - 4 години, що забезпечує можливість відновлення протекторного рівня простагландинів шлунково­кишкового тракту та значно знижує його побічну дію на слизову оболонку шлунка. Ксефокам має подвійну дію. Він не тільки пригнічує синтез простагландинів, але й стимулює вироблення власних ендорфінів, забезпечуючи фізіологічне знеболювання шляхом активації антиноцицептивної системи. Крім того, Ксефокам не пригнічує синтез лейкотрієну, що опосередковано гальмує больові імпульси у спинному мозку. За анальгетичним ефектом Ксефокам дорівнює 20 мг морфіну, при цьому не викликаючи медикаментозної залежності.

Мета дослідження - вивчити терапевтичну ефективність та безпечність препарату Ксефокам під час лікування хронічного больового синдрому у хворих із генералізованими стадіями онкологічного процесу.  

Матеріал та методи дослідження  

Обстежено 36 пацієнтів із генералізованими та поширеними стадіями злоякісних новоутворень (рак молочної залози з метастазами в кістки, рак простати з метастазами у кістки та рак легені з метастатичним ураженням кісток) віком від 47 до 78 років (середній вік - 63,1 ± 1,9 року) з вираженим больовим синдромом. Усі хворі були розподілені на три рівнозначні групи: основну та дві контрольних, у яких кількість пацієнтів із різними локалізаціями практично була однаковою. Досліджувані групи хворих були порівнянні за віком, статтю, а також мали достатньо виражений больовий синдром. Пацієнтів спостерігали протягом 3 тижнів. Для оцінки болю в пацієнтів, а також для дослідження змін у больових відчуттях використовувалась візуально­аналогова шкала (0-10 см) та шкала інтенсивності болю в балах (ШІБ - 0–4 бали). Кількість позитивних відповідей (достатній знеболюючий ефект), тобто ефективність знеболювальних препаратів, розраховувалась у відсотках. Пацієнтам основної групи (n = 12) призначали Ксефокам у дозі 16 мг на добу внутрішньом’язово протягом 3 днів із подальшим переходом на таблетований прийом у дозі 8 мг двічі на добу протягом 10–15 днів. Пацієнти першої контрольної групи (n = 12) отримували кеторолак (трометамін - 1 мл (30 мг/мл)) внутрішньом’язово двічі на добу протягом 5 днів, надалі по 20 мг (2 табл.) двічі на добу перорально впродовж 5–10 днів, а пацієнти другої контрольної групи (n = 12) отримували анальгін (метамізол 500 мг/мл) по 1000 мг 2 рази на добу. Тривалість лікування була такою самою.  

Результати  

Згідно з даними, отриманими на основі візуально­аналогової шкали, при застосуванні Ксефокаму (основна група) больовий синдром зменшувався більше ніж у два рази: з 8,07 до 3,78 см, тобто ефект знеболення становив 58 %. У контрольних групах І та ІІ зменшення больового синдрому було не таким істотним: відповідно з 7,78 до 4,15 см та з 8,01 до 5,19 см. Ефект знеболення був на рівні 46 % (І контрольна група - лікування кеторолаку трометаміном) та 35 % (ІІ контрольна група - лікування метамізолом).

Висновки  

Отримані дані доводять, що Ксефокам є ефективним засобом регулювання болю у пацієнтів з онкологічними захворюваннями: застосування препарату в дозі 16 мг на добу виявилось ефективнішим, ніж застосування кеторолаку трометаміну в дозі 60 мг та метамізолу 2000 мг на добу. Ксефокам на сьогодні є одним із перспективних препаратів за умов монотерапії хронічного болю на першому етапі.